Мене звати Остап Дроздов. Прямі запитання, прямі відповіді, прямий ефір. Наш сьогоднішній гість Ігор Шурма. Він є заступником голови партії СДПУ (о). Також керівником Львівського осередку цієї партії. А зараз він тут представляє Харківську міську владу, є заступником міського голови Харкова. Пане Ігоре, дякую, що ви перетнули пів України, щоби дістатися до Львова і погодилися з нами розмовляти прямим текстом.

Ігор Шурма:

Ви помилились, пане Остапе. Цілу Україну. 

Остап Дроздов:

Дякую за поправку. Сьогодні для вас гострі запитання підготували представники львівських ЗМІ. В якості експерта у нас сьогодні Анатолій Романюк, політолог, керівник Центру політичних досліджень. Пане Ігоре! Для початку маленький сюжетик і згодом ми повернемося в цю студію для розмови прямим текстом.

Транслюється сюжет:

До СДПУ(о) ставлення на Львівщині специфічне. Есдеки асоціюються з Медведчуком, іменем якого навіть називали цілий режим – режим Кучми-Медведчука. У ті старі-добрі для СДПУ(о) часи партія мала величезне членство навіть на тій же Львівщині. Кістяк партії становили бізнесмени, які по тому навіть не приховували, що йшли у партію задля полегшення ведення свого бізнесу. Ігор Шурма очолював обласний осередок СДПУ (о) і в часи розквіту і в часи занепаду. Однак у чому Шурмі не можна дорікнути – він ніколи не міняв ні поглядів, ні тому своїх висловлювань.  Ні тоді, коли есдеки були обласкані владою, ні тепер, коли фони фактично на маргінесі. Ігор Шурма належить до числа харизматичних есдеків, а отже для нього найбільш природньою є розмова „прямим текстом”.

Студія.

Остап Дроздов:

Сподіваюсь, що наше останнє речення про харизматичного Шурму, який розмовлятиме на Львівщині прямим текстом – правдиве. На сам початок я трохи розширено сформулюю перше запитання. Оскільки ви є другою людиною після Медведчука в СДПУ (о), принаймні заступником голови партії. Партія тут на Галичині нашуміла. Багато лунало звинувачень на адресу партії щодо зрощення з податовою, щодо лобіювання бізнесу своїх членів-фінансистів, тиску на тих людей, які пізніше стали називатися помаранчевими. Пройшов час. З висоти часу, з висоти польоту, як ви тепре оцінюєте, чи не переборщили есдеки в той час, коли вони мали бути при владі – і політичній, і економічній?

Ігор Шурма:

Знаєте, говорити важко, що есдеки були при владі. Аналізуючи сьогодні ситуацію, яка була в Україні періоду Кучми, до неї можна по-різному ставитися, давати різні оцінки. Леонід Кучма умів тримати баланс. Зверніть увагу: при ньому жодна фінансова група не домінувала над іншою. Тоді зберігався паритет. При Кучмі не було таких репресивних поглядів і бажань знищити своїх політичних опонентів, як це відбувається в останній час. Наведу приклад. При Кучмі на Львівщині дуже багато рухівців, кунівців були головами районних державних адміністрацій. Чого не можна сказати про теперішній режим.   

Остап Дроздов:

Ви також називаєте це словом „режим”.

Ігор Шурма:

Без сумніву. І те, що відбулося у 2005 році, оці виклики Луценка по телебаченню в міліцію, які не вписувалися в законодавче поле, оті арешти, переслідування. Це хіба не режим. Режим.

Тому не можна сказати, що партія була при владі. Та й, зрештою, Кучма ніколи не був почесним головою Соціал-демократичної партії. І голова Верховної Ради ніколи не належав до СДПУ (о). Партія вела себе відповідно до того, які мала повноваження. З огляду на те, що відбувається в Україні сьогодні, і те, що було в минулому, я скажу, що лідери партії абсолютно не зле себе позиціонували, і я думаю, що в історії України оцінка буде дана. Позитивна чи негативна – не будемо дискутувати.

Згадаємо, хто був у партії. Соціал-демократ №1 Кравчук. Це людина, яка народила Україну. По різному можна ставитися до Віктора Медведчука, але саме Віктор Медведчук забезпечив законодавче і не силове протистояння, яке було під час Оксамитової революції, коли Верховна Рада вийшла за межі будинку і, тоді об’єдналися всі – і теперішні нашоукраїнці, і колишні. І Медведчук саме тоді уступив Плющу позицію голови Верховної Ради, коли виникало протистояння. І зрештою той самий Медведчук попідписував постанови, коли герб Радянського Союзу був знятий зі стін Верховної Ради. Сьогодні на Львівщині і в Україні дуже багато заможних людей, які працюють на своїй землі. А Земельний кодекс прийняв Медведчук. І був Міністр освіти Кремінь, який був не найгірший, і був Зінченко, який випотребуваний Ющенком. І було багато-багато людей, які себе позиціонували з партією, і виконували роботу так, як могли. Помилки були і, напевно, цілком закономірні.

Остап Дроздов:

Ми про них сьогодні поговоримо, але все-таки, повертаючись до партії, диму без вогню не буває. Коли обидва Медведчуки – молодший у Львові на рівні Податкової адміністрації – коли вони мали до певної міри значну владу, то СДПУ (о) як партія процвітала як на Всеукрїнському, так і на Львівському рівні. Зникла влада – зникла партія.

Ігор Шурма:

Пане Остапе! Давайте домовимось з вами про одну річ. Якщо ми говоримо про родинні клани, давайте, крім Медведчуків, будемо говрити про клан Ющенків, про клан Деркачів і так далі. Про клан Ющенків можна говорити як про партійний і фінансовий клан, владний клан. А про Медведчуків можна було говорити тільки як про людей-неоднопартійців, бо Сергій Медведчук – і про це прекрасно знають на Львівщині – ніколи не належав до СДПУ (о). Він був членом Аграрної партії. І нехай Гладій підтвердить, скільки допомоги він надавав Аграрній партії. А те, що його позиціонували з есдеками, то тому, що це є рідний брат. Це цілком закономірно. Що стосується того, що партія пішла з влади і зникла, то я скажу таку тезу. Я про це говорив, починаючи з 2005 року. Партія не зникла. Партію планомірно і послідовно знищували. Таке завдання було оставлено президентом. Колишній перший заступник голови партії Зінченко – ось там треба шукати причини і первинні зерна, що таке зрада. Коли він знаходився там, то отримав завдання нищити партію. І партію планомірно нищили. І тому говорити по те, що вона послабла – я думаю, що ні. Але саме з есдеків в Україні почалася дуже небезпечна тенденція, про яку ми повинні сьогодні говорити. Набагато краще, коли в Україні іде ідеологічне, партійне протистояння, а не протистояння регіонів. При Кучмі рухівців і кунівців не нищили. Представники партій були у владі, і були у парламенті.

Остап Дроздов:

Ну, розколювали. Майже першу на Львівщині.

Ігор Шурма:

Ні, це не майже те саме. А тут відбувалося зовсім щось інакше. І зараз йде наступний етап. Ви зверніть увагу, що сьогодні в Україні не іде ідеологічне протистояння. Сьогодні йде боротьба за владу територіальна. І сьогодні те, що зробили з есдеками – намагалися їх знищити – те саме будуть наматися зробити на позачергових виборах з ідеологічними партіями. І дуже небезпечно є те, що сьогодні в Україні знищується будь-яка ідеологія.

Остап Дроздов:

Я трошки цифрами пооперую. Вони були оприлюднені у ЗМІ. На початку цього тисячоліття, коли партія СДПУ (о) десь тільки починала ставати на ноги, було кілька сотень людей-есдеків на Львівщині. За якихось кілька місяців, можливо це розтягнеться на два-три роки, стало 14 тисяч. Це абсолютний стрибок, і я думаю, рекорд безумовний. Тільки відбулися певні події, пов’язані з революцією, знову стало кілька сотень. Тобто, все-таки заради чогось люди масово йшли в цю партію. Заради чого?

Ігор Шурма:

Я дуже люблю свій край. Але те, що притаманне галичанам, напевно не повинно бути притаманне цілій Україні. Ніхто нікого в партію не змушував поступати. І коли я очолив партію, нас було близько 400 осіб. Потім було не 14, а 16 тисяч. Сьогодні я мушу сказати, що наші члени партії є присутні у всіх гілках влади. Колишні. Якби я собі поставив за ціль у 2006 році зірвати вибори, я би оприлюднив тих членів партії, які не повиходили з партії, а вони були в інших списках, що заборонено законом. Але прекрасно розуміючи, що людям потрібно адаптуватися і знаючи, яка є ситуація на Львівщині, я цього не робив. А що стосується чисельності партії, то це характерно не тільки для СДПУ (о). Ви пам’ятаєте перший з’їзд Нашої України в Палаці в Києві? 6 тисяч людей. Скільки сьогодні делегатів було на останньому з’їзді? Скільки людей вагонами гнали на з’їзд? Скільки людей покидало РУХ? І мій політичний опонент Кендзьор казав, що це є політичне сміття. І тут я з ним погоджуюсь. Це було політичне сміття, бо вони покинули свою партію – рухівську і пішли в Нашу Україну. Сьогодні покинули Нашу Україну і пішли в БЮТ. Ось маєте політичну зраду.

Вероніка Савченко:

Пане Ігоре, скажіть будь ласка, чи планує СДПУ (о) повернутися у владу? Зокрема, брати участь у майбутніх дострокових виборах, якщо вони відбудуться. З ким саме плануєте об’єднуватися, якщо плануєте, і якою ви бачите цю владу?

Ігор Шурма:

Якщо говорити про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, я думаю, що тут сидять поважні люди, і вони, на відміну від того, що твориться у вищих ешелонах влади, не дадуть собі можливості говорити про ті речі, які не відбулися. До тих пір, поки немає рішення Конституційного Суду про законність Указів президента, думаю, що нам говорити про гіпотетичні вибори напевне не доводиться, бо це є фантазування. А у фантазіях ми можемо горити про будь які речі.

Якщо говорити об’єктивно, що очікує СДПУ (о), то я скажу, що два роки дуже важкого перебування есдеків, має свої результати. Ще 2005 рік, поки ми були представлені у парламенті, була можливість захищати тих людей, з яких просто знущалися. Пізніше, коли ми вже не стали парламентською партією, було дуже важко втрамати людей. Люди просто приходили і говорили про те, що „нам жити треба. Ми лишаємось з вами, але зрозумійте, як далі жити, далі працювати”. Багато людей полишили партію не зі своєї волі. Що стосується партії на сьогодні, то говорити про те, чи ми готові до з’їзду і визначати свою позицію, то без сумніву, що так. Якщо партія не готова проводити з’їзд і приймати рішення – це не партія, а клуб політичних інтересів. Чи має на сьогодні партія реальну можливість повернутися у велику політику самостійно – це велике запитання. Тому що завтра монстри політичної еліти, які сьогодні є у парламенті, великі партії, приймуть зміни і доповнення до Закону, піднімуть бар’єр і не буде ідеологічно не тільки соціал-демократів, а може не бути і комуністів і соціалістів. І лишаться три політичні сили, для яких ідеологія, так як казав колишній почесний голова Нашої України, „ми трошки ліберали, трошки соціалісти, трошки націонал-демократи”. Одним словом, невідомо хто. Ми мріємо повернутися у велику політику, але як і з ким – це буде визначати час. Без сумніву, що це будуть ті партії, з якими ми пройшли послідовно 2004-2006 роки.

Остап Дроздов:

Хочу запросити до слова політолога. Пане Анатолію! Дуже коротеньку свою ремарку на тему позиціонування партії.  Була величезна партія, потужна і сталося те, що сталося. Для вас що це за проект СДПУ (о)?

Анатолій Романюк:

Слід говорити не конкретно про проект СДПУ (о), а про формат партії влади, яка є феноменом у посткомуністичних країнах:  вона характерна не тільки для України, але й для цілого ряду країн, які утворилися на просторі колишнього Радянського Союзу. Загальною характеристикою партії влади є масовий прихід людей до цієї партії, коли вона при владі, і масовий вихід, як тільки парітя втрачає владу. Прикладом може бути і НДПУ, може бути і СДПУ (о), тоже бути Наша Україна. Тобто, кожна з цих партій підкреслила, що існує велика кількість людей, які готові бути в будь-якій партії будь-якої ідеології, будь-яким лідером, за умови, що ця партія знаходиться при владі і мати з того відповідний зиск. Як партіям захищатися від цього? Я думаю, що поки що тяжко. Поки що партії не знайшли механізмів захисту, тому що у нас наголос робиться на масовому характері партії. Тому партії погоджуються приймати цих людей. Навіть тоді, коли, наприклад, Наша Україна вводила систему рекомендацій декількох людей, тобто прямого прийому не було.

Що стосується перспектив СДПУ (о), то, на мій погляд, загальна тенденція, яка сьогодні є в Україні, полягає в тому, що кількість гравців на політичній арені поступово зменшується. Якщо ми подивимось такий показник, як ефективна кількість політичних партій, то три останні вибори до парламенту, якщо брати з 1998 року, то відбувається у нас суттєве зменшення ефективної кількості політичних партій. Ця тенденція буде продовжуватися. Тому перспектива в СДПУ (о) є в об’єнанні і знаходженні якогось варіанту союзу або входження в якусь іншу політичну силу.

Юлія Ліщенко:

Пане Ігоре! Чим зараз займається Віктор Медведчук? Тому що він зовсім зник з політичної арени. Крім того, місяць тому він заявив, що складе повноваження голови партії. І після цього це все зависло у повітрі. Чи він склав повноваження, де він зараз працює?

Ігор Шурма:

Ви маєте десь в якійсь мірі рацію, але відсутність інформації породжує такий стан відомостей про відомих людей. Одразу після виборів Віктор Медведчук, які  всі працівники виконкому, як і я – секретар Львівської обласної орагінізації – написали заяву про складення з себе обов’язків. Чому? Якщо я тут агітував за людей, якщо тим людям щось гарантував, ящо ми вірили, що ми пройдемо. Я на Львівщині набрав 1 відсоток, то чи маю я сам перед собою моральне право очолювати очолювати Львівську обласну організацію. Мені видвалося, що я повинен зробити цей крок. І такий самий крок зробив Віктор Медведчук – написав заяву про складання з себе обов’язків голови партії. Однак до з’їзду партії він є в. о. голови. Протягом тих півтора року він активно займається станом справ у партії. Дуже багато часу, попри громадську роботу, він приділяє сім’ї. У нього маленька донька. У нього прекрасна дружина. У них прекрасна сім’я. І якщо Віктору Медведчуку додому можна було не дзвонити, бо він допізна сидів на роботі, то тепер дуже часто і суботу, і неділю він проводить у колі сім’ї.

Коли завершилися вибори, у нас виникали дискусії, як ми маємо себе позиціонувати, що ми маємо робити. Пані Вероніка була в мене на прес-конференції в офісі, коли мене запитали, що буде далі. Я кажу – нічого не будемо робити, вони самі собі всі горло поперегризають. Ми домовилися, що коментувати недолугі дії (а вони були з першого дня у цієї влади) непотрібно. Бо якщо ми будемо їх коментувати, то будемо посилювати позитивний ефект недобрих справ, які виходили тоді з влади. Ми домовилися, що до тих пір, поки не настане час, дії влади, гілки влади президента, отих політичних сил повинні оцінити самі люди. Я правда думав, що це буде десь 2008 рік. Але вже у 2006 році Юлію Тимошенко президент відправив у відставку, почалися чвари, люди самі все зрозуміли, тому до сьогоднішьного дня ми активної політики у коментуванні не ведемо. Самі виборці повинні зрозуміти, кого вони привели до влади. А як наступить час, то я думаю, що ми активізуємось. І в першу чергу це буде Медведчук.

Остап Дроздов:

Пане Ігоре! Ви називали СДПУ (о) кузнею кадрів. І тут з вами дійсно можна погодитися, тому що Петро Порошенко був довший час членом політбюро партії, депутатом вашої фракції попереднього скликання. Зінченко свого часу також був поряд з Медведчуком. Теперішній голова Верховного суду Онопенко також пройшов вашу школу. Зрештою, Віктор Балога, права рука президента. Чому все-таки ці люди йшли від есдеків. Якась мусить бути причина?

Ігор Шурма:

Направду, із соціал-демократичного середовища вийшло дуже багато хороших менеджерів, управлінців і так далі. Але ті всі люди не пішли, ті всі люди були виключені із партії. Це є принципова різниця.

Остап Дроздов:

За що? Вони гроші давали на партію, давали.

Ігор Шурма:

Не в грошах справа. Жванія теж гроші на партію дає. І Порошенко дає, і Поживанов десять років на Рух давав гроші. І що? Він сам пішов, його не виключили. Я сьогодні зранку в Києві розмовляв з Поживановим. Він каже: я фінансував Рух 10 років, мільйонні суми виділяв для того, аби та структура функціонувала. А після того, як у них почалися якісь там розборки, то Тарасюк поставив питання про виключення Поживанова з партії. І він пішов тепер у БЮТ. У нас не стояло питання, що Зінченко йде з партії. Їх виключали. Знаєте, чому? Тому що середовище тодішніх опозиціонерів, яке очолював депутат Ющенко, культивувало прихід людей і виток інформації з інших політичних середовищ. Це оцінювалося. Це, є гарне слово російською, поощрялось.

А от коли ми бачили елементи зради, ми тих людей запрошували на Політбюро, ті люди. зрозуміло, не приходили. Тому що очі треба було ховати і відводити як Сірку. Людям давали шанс прийти на Політбюро і сказати: виходиш з партії – виходь.  Вони не приходили і приймалося рішення про виключення. От Кремінь, коли відбулася Помаранчева революція, він прийшов на Політбюро, до речі, тоді був дуже складний період у партії, він прийшов і сказав, Віктор Володимирович, я є міністр. Я не можу стримувати те, що було в студентстві, я йду з партії. І пішов. Принциповість Кременя проявилась у тому, що на 19-й день його роботи заступником голови секретаріату він перший пішов. І коли я прийшов до Василя Григоровича і сказав: поясність мені будь ласка, чому ви пішли з адміністрації президента, тоді вже був секретаріат, на 19-й день. Він мені сказав: Ігор, коли в 9 годині приходиш, а на роботі нікого немає, коли для того, щоб потрапити в кабінет, треба пройти через приймальну радників, і через 3-4 години ти отримаєш відповідь – „ні”, то у такій владі порядку не буде. Він був принциповий і у нас, і у них.

Остап Дроздов:

Я дякую за відверту відповідь. Зараз ми перервемося на коротеньку рекламну паузу. Після неї ми запитаємо Ігоря Шурму про те, за що есдеки так полюбили Ігоря Садового.

Реклама.

Остап Дроздов:

Доброго вечора ще раз. Ви дивитесь політичну програму „Прямим текстом”. У нас в гостях зуступник голови СДПУ (о) Ігор Шурма. Свого часу ви наробили шуму під час мерської кампанії заявою про підтримку Андрія Садового. Ви якісь надії покладали на молодого, свіжого мера. За що саме есдеки ставили на Садового, чи не розчаровані ви ним є зараз?

Ігор Шурма:

Свого часу все, що робили есдеки, пов’язувалося із шумом. Згадайте будь-які кадрові призначення есдеків, будь-які звільнення – це есдеки. Знаєте, коли про партію говорять – це добре, навіть якщо про неї говорять зле. Це означає, що вона живе.

А що стосується Андрія Садового, то я вважаю, що після того, як пройшов рік, що в Україні є два перспективні управлінці, менеджери, у яких є перспектива кар’єрного росту, і є шанс вирости у добрих господарників. Це є мер міста Харкова Михайло Добкін. І мер міста Львова Андрій Садовий. У мене нема ніяких ідеологічних близостей, ідеологічних стосунків, але я вважаю, що для Львова це є свіжа кров. Тому що щось вдається, щось не вдається, але я вважаю, що це є перспективна людина. І коли ми тоді офіційно, публічно підтримали Андрія Садового, то керувалися передусім двома речами. Той проект, що був ним запропонований, „Самопоміч”, це практично був той самий польський проект який реалізовували соціал-демократи. Ми, можливо, не так успішно його показували, які він.

Остап Дроздов:


А чому Садовий відхрещувався від цієї підтримки?

Ігор Шурма:

А хто у Львові публічно не відхрещувався від СДПУ (о)? Якби я вам показав, хто приходив в офіс вечорами в СДПУ (о) і хто публічно відхрещувався, то ви би зрозуміли сутність і ментальність галицьких політиків, бізнесменів, управлінців...


Остап Дроздов:

Це дуже цікава тема. Тому що тема перебіжництва з есдеків зараз навіть виринає. Принаймні ви мали свою фракцію – 16 людей, здається, у попередньому складі обласної ради, називалася фракція „Соціальна справедливість”. Зараз, наприклад, пан Дудич зараз очолює фракцію партії Промисловців і підприємців. Ще двоє людей із вашої фракції також не у фракції. Зараз „видатним” бютівцем є Євген Буба, який дуже активну роль відігравав у вашій фракції. Я не знаю, як ставитись до такого роду маневрів. Вам не образливо?

Ігор Шурма:

Мені не те що образливо, мені прикро, що на Галиичні було 16 тисяч людей, які приходили в партію, які декларували якісь свої зобов’язання. Вони пішли і мені це прикро. Але найбільша біда не в тому. Найбільша біда в тому, що ці люди є в інших політичних силах. І завтра поміняється кон’юнктура і вони втечуть. А тепер давайте подимось, як оцінюють галичан на Україні. Україні – це не тільки Галичина. Донецьк і Харків – теж Україна. І оце перебіжництво можна дуже по-різному оцінювати. Я пам’ятаю, що колись наводив приклад, у мене навіть гордість була, що у нас в партії було до 40 рухівців, які вийшли з Народного руху..

Остап Дроздов:

В тому числі і племінниця вашого ворога Ярослава Кендзьора.

Ігор Шурма:

Він ніколи не був моїм ворогом. В мене на прес-конференції задокументовано мій вислів, що ми Кендзьору вручимо квиток почесного члена СДПУ (о) за рекламу. Скільки він про нас розповідав, скільки воював, програв два суди і по сьогодні рішення суду не виконав. До речі, народний депутат мав якось українське законодавство виконувати.

Остап Дроздов:

Люди мають право знати правду про публічних людей, які можуть також прийти в цю студію і спростувати ваші слова. Зорієнтуйте нас в цих фігурах, які зараз себе не дуже коректно ведуть стосовно вашої партії.

Ігор Шурма:

В 1997 році я сам особисто еволюціонував до того, щоб прийти в СДПУ (о). Я ту партію не полишу, навіть незважаючи на те, що мені сьогодні поступає бгато пропозицій.  Але я в жодному разі не маю права говорити і оприлюднювати прізвища тих людей, які приходили в СДПУ (о) і потім пішли. Це справа їхньої порядності.

Остап Дроздов:

Натякніть, де зараз найбільше колишніх ваших однопартійців.

Ігор Шурма:

У владі міській, у владі обласній на керівних посадах.

Михайло Курус:

Чи не вважаєте ви свій від’їзд до Харкова теж своєрідною політичною втечею. Адже есдека Шурму у Львові не дуже люблять, а в Харкові Шурмі, можливо, трохи комфортніше. І таким чином ви залишились в СДПУ (о), але поїхали в інше місто.

Ігор Шурма:

Вийшовши за стіни Верховної Ради, коли ми припинили повноваження депутатів, перше, що я зробив, я пішов у відповідний відділ і написав заяву і відмовився від заробітної плати депутата, яка мені гарантована законом – це 20 тисяч гривень. Я не хотів бути ярмом і тягарем для своїх людей. Я хотів бути потрібним. Я не хотів бути таким собі коментатором подій, сидячи вдома. Набагато простіше отримати 20 тисяч і давати коментарі: президент не так зробив, прем’єр цього не досягнув. Оранжеві погані, голубі трошки кращі. Я відмовився від зарплати, я відмовився від затишку домашнього – у мене прекрасна квартира, я можу тут у Львові сидіти і відпочивати: за 20 тисяч можна дуже комфортно відпочивати. І багато так роблять. А могли великі патріоти на то піти, бо у Львові навіть ніхто не оприлюднює, яка зарплата сьогодні у тих депутатів, які вже рік не є у Верховній Раді:

Остап Дроздов:

А свого часу ви взяли 350 тисяч з державного бюджету на квартиру?

Ігор Шурма:

Взяв. Мені це по законо положено. Я отримав квартиру, як і всі отримували. Раз ви зачепили цю тему, от скажіть: одна доба перебування депутата в готелі, а десь жити потрібно, правда, коштує тисячу гривень. То порахуйте, у скільки обходиться в місяць – це 30 тисяч гривень і 300 тисяч на рік. Каденція є чотири роки. До депутатів є різне ставлення. Але те, що є по закону, не треба вважати за злочин.

А тепер щодо харківського вояжу. Коли я поїхав у Харків, то знав одне, що у мене є якийсь потенціал, я щось вмію робити, я можу бути корисним. І мені дуже приємно, що через півроку на сесії Харківської міської ради 79 депутатів із 87 проголосували за мене як за заступника голови.

Остап Дроздов:

Вам комфортніше, ніж у Львові були?

Ігор Шурма:

Я у Львові мав ідеї, але не мав можливості їх реалізувати. От вулиця Івана Франка – 8 млн. Про це хтось знав? Каналізаційна система в Самборі – 1 млн. 40 комп’ютерних класів, 23 машини санітарні. Про це ніхто не знав. Не було механізму. Сьогодні я прийшов у Харків, є механізм, їм потрібні ідеї. Я реалізовую.

А тепер стосовно того, що я зробив. Всі говорять про втечу.  Знаєте, я можу запитати усіх тих, хто говорить про Україну і любов до неї. Я дивуюсь, що немає запитань про мову, про УПА, національну ідею. Стецьків, Косів, Гудима – вони могли поїхати так як і я в обласні державні адміністрації Сходу України. Так, як це зробив Качур. І нести туди свою ідею. Бо це велика помилка галичан, коли ми вважаємо, що ми найбільші патріоти. Якщо ви зачіпите мене за Слобожанщину, то я вам розповім, які запитання не мають відповіді. Не вони повинні їхати сюди, а від нас треба їхати туди. Не ми дітей повинні приймати, а наші діти повинні їхати туди, і дивитися, що таке східна Україна. Ви знаєте, в 1932 році, коли Харків був столицею України, вибачте, Львів ще Україною далеко не був. Коли там від голоду люди пухли і вмирали, то Львів ще був під Польщею. І сьогодні говорити, який патріотизм є кращим – російськомовного українця чи балаканина україномовного галичанина, сьгодні після півтора року перебування на Сході, я не маю. Я знаю одне, буде у мене шанс повернутися у велику політику чи ні. Але для того, щоб зрозуміти Україну, потрібно їхати туди і її пізнавати.

Остап Дроздов:

Я сьогодні мав розмову з Петром Димінським, почесним президентом ФК „Карпати”. Він мені сказав цікаву річ і я хочу переадресувати вам це питання. Говоримо про Євро-2012. Для Львова це є єдини шанс побудувтаи нормальну європейську інфраструктуру. Дати робочі місця, вилізти з тої ями, в якій є, на жаль, Західна Україна. Зараз є інформація про те, що Харків дуже активно веде політичну і лобістську роботу з тим, аби відбити (Харків є запасне місто для проведення матчів) у Львова право проводити матчі. І це дуже вміло здійснює харківська влада. Ви заступник мера. Є таке чи ні?

Ігор Шурма:

Не робіть протистояння..

Остап Дроздов:

Це не протистояння. Це звичайне запитання.

Ігор Шурма:

Перед тим, як відповісти, я для себе хочу дещо уяснити. Скажіть, будь ласка, Євро-212 – це добре для України?

Остап Дроздов:

Безумовно.

Ігор Шурма:

Дуже добре, правда? Хто голова Федерації футболу України?

Остап Дроздов:

Ваш колега Григорій Суркіс.

Ігор Шурма:

Він добре зробив для України?

Остап Дроздов:

А це що, Григорій Суркіс приймав рішення?

Ігор Шурма:

Людина, яка 15 років очолює Федерацію футболу, він добре зробив для України?

Остап Дроздов:

Так.

Ігор Шурма:

Дякую. Вперше за 15 років почув, що соціал-деморати добре Україні зробили. Ви знаєте, якщо в Україні дійсно є патріоти, і у Львові, і у Києві, і у Харкові, то ми Євро-2012 повинні використати якнайширше для України. Бо хоча б один матч у місті – це є великі інвестиції. Це є велика кількість грошей, залучених на цю територію. Це робочі місця, це абсолютно інший рівень життя громадян після цього. Будь моя воля, я б робив один матч у Львові, один матч у Франківську, один матч у Донецьку, один – у Харкові, один – в Одесі. Нехай вся Україна стане учасником цього свята. Нам наперед вже відомо, що у нас буде один матч. І ніхто у Львова нічого не забирає. У Львові теж буде проведений один чи два матчі. Хто сказав, що Львів має якісь пріоритети?

Остап Дроздов:

Є інформація, що наша обласна і міська влада може віддати вам Євро.

Ігор Шурма:

Не називайте мені нашу міську і обласну владу патріотами українського футболу. Якби вони були патріотами українського футболу, вони б давним-давно пішли на зустріч Димінському і своєму народному клубу „Карпати” і створили умови, і цей клуб мав би можливість презентувати Україну на Єврокубках. А так йому перешкоджають, а потім говорять, що Харків щось забирає на Євро. Нічого ми не забираємо. Все Суркіс забрав в Україну.

Вероніка Савченко:

Ви сказали, що ми не зачіпаємо такі теми, як мова. А я хочу зачіпити таку тему, як релігія. Я знаю, що у Харкові дуже розповсюджений, порівняно з іншими регіонами України, буддизм. На вашу думку, чому і чи не зацікавилися ви цим.

Ігор Шурма:

Ви знаєте, я взагалі греко-католик. В мене є своє ставлення до Церкви. Я ніколи не розумів тих людей, які у неділю ходять до церкви і моляться,  а цілий тиждень роблять все, що робить їх не сумісними з церквою. А що стосується буддизму, то я би не сказав, що там багато є буддизму. Там дуже міцно стоїть Православна церква Московського патріархату, дуже складно ставати на ноги греко-католицькій громаді. До речі, донецький ієрарх до мене приходив і просив допомогти їм узаконити землю під церквами. Що стосується буддизму, мені важко сказати.

Вероніка Савченко:

У нас у Львові взагалі немає. А буддизм найбільше поширений у Дніпропетровську, Харкові, Луганську.

Ігор Шурма:

Скажіть будь ласка, яка різниця між буддизмом і єговізмом. Там єговізму нема, а у Львові єговізму дуже багато. Яка різниця?

Остап Дроздов:

Риторично. Я вас переведу трохи в іншу тему. Ви можете сказати, які ви мали стосунки із теперішнім губернатором Петром Олійником.

Ігор Шурма:

Взагалі-то я в своєму житті мав стосунки виключно із своєю дружиною. Ви знаєте, я пам’ятаю, що у нас з Петром Олійником завжди були доволі таки дивні відносини. Я про це скажу, дивлячись у камеру. Пане Петре! Я вважаю вас політичним провокатором. І вважаю, і вважав, бо я пам’ятаю, що відбувалося перед приїздом Ющенка за часів Кучми. І нічого не змінилося по сьогодні.  Бо якщо ви, пане Петре, великий патріот, ви говорили, що сьогоднішній режим є бандитський, і говорили це про Януковича, то ви повинні як патріот написати заяву і сказати: я губернатором не буду. А ви на сьогодні владу тримаєте для себе завище, ніж якісь свої внутрішні достоїнства. Що стосується взаємин, то, знаєте, скільки я не намагався свого часу вийти з ним на політичні дебати мені це не вдавалося. Мені є що йому сказати і є що про нього розказати в його присутності. Щоб не було поза очі.

Остап Дроздов:

Дозвольте теоретичне запитання. Ви мабуть знаєте про плівки Федоришина, які свого часу, десь півтора чи два роки тому були тут оприлюднені. Є різні експертизи. Одні кажуть, що це підробка, інші, що це не є монтаж. Згідно з цими плівками губернатор начебто, я підкреслюю це слова, тому що це не доведено, десь там зафіксовані розмови, які мали свідчити про корупційні зв’язки, ймовірні – ще раз підкреслюю – губернатора з двома вашими колегами-есдеками – митником Козаком і генералом Салом. Теоретично, таке могло би бути. Як ви ставитеся до таких речей?

Ігор Шурма:

Ви проаналізуйте, що сталося в Україні у 2005-2006 році і ви зробите для себе висновок: у нашій державі може бути все.

Остап Дроздов:

Дуже дякую за цю пряму відповідь. Ми йдемо до фіналу. Пане Анатолію! Я хочу, щоб ви також прямим тестом зрезюмували те, що ви сьогодні почули. Перед нами є чинний і завжди переконаний есдек Ігор Шурма. Яким ви його побачили сьогодні у цій програмі?

Анатолій Романюк:

Я не буду говорти про Ігоря Шурму, а про ті проблеми, які були підняті під час передачі. Коли Україна ставала незалежною в умовах колишнього Радянського Союзу, тоді чітко окреслилися два табори – табір антикомуністичний і табір прорадянський. Відповідно тоді з’явився формат, що є білі пухнасті – відповідно антикомуністи є професіонали, демократи і все найкраще, а ті, що протистоять, вони є поганими. В принципі це було цілком вмотивовано. Це є нормально для такого періоду, коли відбувається революційний перехід. Але минуло вже досить багато років після того, і в нашому політичному житті оце залишилося, коли політичні сили намагаються ділити себе на хороших, а когось на поганих. Це добра річ для модернізації електорату. Але це не добра річ для розвитку країни. На жаль, ми до сьогоднішнього дня знаходимось у цьому форматі. Є якісь партії добрі, а є якісь погані. Відповідно лідери, як знаходяться в своїй партії, усі є добрими, а лідери, які знаходяться у протилежній – всі поганими. Це перший момент, який у мене виник під час цієї передачі. І відповідно сприйняття Ігоря Шурми на Львівщині, що він з протилежного табору, то він є повністю поганий. А всі свої є хорошими. Хоча виникають проблеми, як бути, коли ті свої не завжди є хорошими. А з другого боку, є різні люди і не тільки погані люди.

І другий формат, який, на мій погляд, сьогодні простежується, полягає в наступному. Україна має дуже багато проблем, які необхідно вирішувати. І для того, щоб їх вирішити, ми повинні зрозуміти, що думає Україна. Не тільки, що говорять інтерпретанти, що відбувається практично по всій Україні, але що думають з другого боку, які питання хвилюють іншу частину України, там, де нас немає. І тому я думаю, що, оскільки сьогодні ми шукаємо вихід із значної політичної кризи, яка вже стала не тільки парламентською, а вона стала вже загальню кризою, то сьогодні нам потрібно навчитися слухати. Слухати, що є з іншого боку.

Остап Дроздов:

Я дякую за коментар.

Ігор Шурма:

Ви знаєте, я дуже рідко приїжджаю до Львова. Єдине, що можу сказати, пробувши півтора року на Харківщині. Україна є прекрасна. Навіть прекрасна тим, що Схід і Захід є дуже різними. Для того, щоб пізнати глибину української душі, потрібно приїжджати не у Львів і казати: я патріот, я люблю свою державу. Треба їхати туди і розмовляти з людьми. Там був голод у 1933 році фізичний. Можливо був і інший голод протягом багатьох років. І потрібно брати речі в руки і їхати туди на роботу. Я вірю в те, що Україна буде унітарною державою. В певному розумінні цього слова. Лишень після того, як молоді фахівці, великі патріоти України, які навчаються у львівських вузах, поїдуть на Схід України, східняки приїдуть сюди, ті діти одружуватимуться, їхні сім’ї випрацюють свої стандарти і свої цінності, тоді ми будемо говорити про національні цінності новітньої української нації. І тому, користуючись цією передачею, скажу: їдьте на Схід України. Край є чудовий. Можливо, йому бракує того, що є в надлишку на Галичині.

Остап Дроздов:

Це була думка харківського львів’янина Ігоря Шурми. Це була політична програма „Прямим текстом”. Ми зустрінемося з вами рівно через тиждень. Всього доброго, щасливо.

Програму підготовлено за участю Суспільно-гуманітарного консорціуму "Генеза"
<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />