Любомир Буняк:

Дякую.  Ви знаєте, коли ви мене запросили на передачу, то я зразу подумав – а навіщо ви це робите. Я сьогодні не при владі, я сьогодні вільна людина. Я сьогодні нічого не вирішую. Можливо, маю якісь політичні плани чи якісь особисті плани, але який сенс запрошувати мене на передачу?

Остап Дроздов:

Я вам дам відповідь, але перед тим представлю інших учасників. В цій студії сьогодні журналісти львівських ЗМІ, а також наш експерт – керівник Західноукраїнського регіонального навчального центру Петро Мавко. Для початку – маленький презентаційний сюжет про вас.

Транслюється сюжет:

Лаврентій Берія свого часу висловився так: у кожної помилки є прізвище, ім’я та по-батькові. Кілька років тому усі негаразди, які стосувалися Львова, мали одне прізвища, ім’я та по-батькові – Буняк Любомир Костянтинович. Такого мера Львів дійсно ще не мав. І не тому, що Буняк став першим і єдиним мером Львова, який достроково звільнив крісло, а й тому, що він мав величезний шлейф конфліктів з усіма – журналістами, партіями, депутатами, освітянами, суддями. Питання що тоді, що зараз лишається відкритим: чому відповідальний, компетентний, відвертий, принциповий та ініціативний Буняк так безславно пішов? Сьогодні екс-мер нам цікавий і тим, що він завжди говорить прямим текстом.

Студія.

Остап Дроздов:

Я розпочну з вашої цитати. Хочу, щоб ви її деталізували і розшифрували. Цитата: „Ця помаранчева влада – це дуже дивна влада. Я у своєму житті більшого цинізму, як від помаранчевої влади, не зустрічав”. Це сказав Любомир Костянтинович Буняк. Є різні думки, чи дійсно помаранчева еліта настільки цинічна. В чомусь я з вами погоджуся. Все-таки я попрошу вас пояснити і проілюструвати на конкретному прикладі, чому помаранчеві, на ваш погляд, найбільші циніки?

Любомир Буняк:

Я хочу почати нашу бесіду з однієї фрази, яку сказав Бернард Шоу. Не Берія. „Мій спосіб жартувати – це говорити правду. На світі немає нічого смішнішого”. Це сказав філософ. Відома людина в світі. І я у своїй діяльності завжди говорив правду. Це справді правда. Говорив усім і говорив відверто у вічі. Ви знаєте, коли люди говорять поза вічі – це одне. Говорять десь там вдома на кухні. Або в кафе. Тепер ви мене питаєте, чому ця фраза була мною сказана і я її справді підтверджую. Я тут у Львові не мав справу ні з ким. Я не мав справу, будучи при владі, з комуністами, з біло-блакитними. Їх тут або нема, або дуже мало. Вони нічого не вирішують. Я мав справу тільки з нашими націонал-патріотами. Вони одне говорять, а інше роблять. Вони людям говорили правильні речі, про правильні ідеї. А що вони втілили в життя? Навіть на прикладі моєї діяльності. Я справді зробив багато для Львова. Хіба це оцінили?

Коли почалася помаранчева революція, вона почалася зі Львова, почалася з Ратуші. І я був в перших рядах цієї революції. Я був головою Комітету порятунку Конституції. Я збирав цей комітет, усе організовував. Потім через два чи через три дні обласна рада приєдналася. А циніки тому, що вони це і не оцінили, це навіть не зауважили. В результаті мене навіть не запросили на інавгурацію президента. Як я можу це оцінювати? Людину, яка почала революцію, в результаті навіть не нагородили побрякушкою. До всяких тих побрякушок я взагалі ставлюся ніяк. Я відмовився від ордена, яким мене Кучма нагородив. Я сказав, що з рук цієї людини не візьму ніяку нагороду. Але вони навіть і це не зробили. Це їхній стиль.

Остап Дроздов:

Ви до Львова прийшли як будівничий нафтопроводу „Дружба” і керівник тієї багатомільйонної структури. Ви були свідками, як Юлія Тимошенко відкрито закликала за вас голосувати. А в той час, коли прем’єром був Ющенко, він не дуже поділяв вашу позицію. Ви можете сказати, в чому ви з Ющенком – можливо ви теж його вважаєте циніком – не зійшлися.

Любомир Буняк:

Коли я працював на посаді генерального директора і коли я робив цю будову, дуже важливу для України, і не тільки для України – вона має європейське значення, то Юлія Володимирівна справді це оцінила. Вона підтримувала корисну ідею. А Віктор Андрійович, будучи прем’єр-міністром, то я до кінця не побачив його чіткої позиції. Він був тоді прем’єр-міністром, вона вирішувала питання, що стосуються паливно-енергетичного комплексу. Але її позиція в результаті перемогла. І ця підтримка була для мене дуже важливою. Зі сторони Тимошенко. Ющенко, скажемо, так, не заперечував.

Остап Дроздов:

Ви йшли на мера за відкритої підтримки Тимошенко. Фактично це був шанс в 2002 році тут у Львові сформувати певну команду людей Тимошенко. Власне, про це тоді йшлося, це обговорювалося?

Любомир Буняк:

Був такий момент, коли від Тимошенко відвернулися всі. Її навіть не було кому у Львові зустріти. А я це робив. До кінця. Я вірив, що цю людину варто підтримати. На жаль Юлія Володимирівна, це моє таке бачення, не дуже добре розбирається в людях. І вона часто забуває людей, які могли би бути їй дуже потрібні і дуже корисні.

Остап Дроздов:

Знову ж таки ваша цитата: „Тимошенко мене кинула”. Прошу пояснити, про що йдеться.

Любомир Буняк:

Ви дуже добре пам’ятаєте мої цитати і я їх ще підтверджую. Пам’ятаєте, коли Томенко, який стояв близько до Юлії Володимирівни, коли в мене тут така ситуація була з депутатським корпусом, потім ми зупинимося на тих речах, що у мене конфлікти були з журналістами, з суддями і такі інше. Це все не відповідає дійсності. В мене конфлікту з ними не було. Може у них був зі мною конфлікт – це інше. І словами Томенка це було сказано, що „ми нікого не будемо підтримувати на місцевому рівні на посади міських голів, тому що у Львові ми зробили помилку”. Я зрозумів, що так думає і Юлія Володимирівна. І мені дуже шкода. Томенко – це інша людина. І я хочу їм сказати, що я в них можливо помилився. Мені не соромно за мою роботу, мені не соромно за свої дії.

Остап Дроздов:

А вони гроші у вас вкладали?

Любомир Буняк:

Ні. Думаю, що ні. В мене гроші не вкладав ніхто. Слово „кинули” я вживаю в непрямому змісті.

Марія Доротич:

Пане Любомире. Скажіть, будь-ласка, чи підтримуєте ви зараз стосунки із Юлією Тимошенко? Власне, чому Юлія Володимирівна не підтримала вас тоді, коли у вас починався складний процес тут у Львові? Коли депутатський корпус висловив вам недовіру. Тоді пішов процес вашої відставки.

Любомир Буняк:

Я частково вже відповів на це питання. Мені теж це дуже дивно.

Остап Дроздов:

А ви тоді зверталися до неї?

Любомир Буняк:

Я хочу сказати, що я ніколи нікого не просив про допомогу. Це мій життєвий принцип. Я ніколи нікого не просив мені допомогти. Хоча, як так думаю, що я для Юлії Володимирівни зробив у житті дуже і дуже багато. І я це хочу підкреслити. На жаль, я сьогодні цього не можу сказати. Якщо вона нас почує, то зрозуміє.

Остап Дроздов:

Натякність, щоб не тільки вона зрозуміла. Хоча б чуть-чуть.

Любомир Буняк:

Я навтіь не можу натякнути. Дуже багато людей ще є, які живі. Але я хочу ще раз підкреслити, що Юлія Володимирівна, якщо вона нас почує, що вона мені дуже багато зобов’язана. Була. Але потім вона про це забула. Зараз ми не маємо з нею ніяких стосунків. Я зараз з ніякими політичними діячами я не маю ніяких стосунків. Ні з червоними, ні з рожевими, з біло-блакитними, з помаранчевими – ні з ким. Я сьогодні не бачу в Україні такої політичної сили, яку би я міг підтримувати. Я таких не бачу.

Остап Дроздов:

Прошу кілька слів сказати пана експерта. Маємо неоднозначно цікаву людину з певним історичним шлейфом, шлейфом свого певного іміджу. Ким для вас є Любомир Буняк?

Петро Мавко:

Я б вернувся на початок вашого ефіру, коли ви сказали, що у нас сьогодні буде колишній міський голова Львова. Колишніх міських голів не буває. Міський голова – це посада назавжди. Як президент.

Тепер відносно того, що ми почули. За висловлюваннями пана Буняка, очевидно чути жаль і образу. З чого це виникає? Любомир Буняк досить специфічна особа. І не тільки як особистість, як сама по собі людина. Як колись казали за старих часів – він є генерал. Тобто, генеральний директор великого державного підприємства. Це людина системи, вона виросла, виховалася і зростала, встановлювалася в цій системі. І коли він зараз каже, що щось зробив і про це не пам’ятають, то це означає, що змінилась система, змінились цінності, змінились оцінки. Бо за старої системи так бути не могло. Людина почувала себе комфортно в тому сенсі, що була стабільність. Людина працювала в системі, мала якісь здобутки і система працювала так, щоб це було відмічено. Був кар’єрний ріст. Натомість Любомир Буняк прийшов у політику. А політика – пані примхлива. Як і любов виборців, любов політиків. Тут треба зовсім інші підходи. Зовсім інший менеджмент.

Остап Дроздов:

Отож проблема Буняка була в тому, що він не зумів перескочити в інші речі.

Любомир Буняк:

Я людина, яка дуже відчуває моменти. Коли потрібно йти на якісь контакти, я це дуже швидко роблю. Але при цьому я не можу зраджувати своїм принципам. І я себе ніколи не перебудую.

Остап Дроздов:

Ви кілька разів говорили, що вас запрошували у Львів. Тобто не ви йшли, бо хотіли йти в мери, а вас кликали як Бетмена, як рятівника. Можливо, в цьому і проблема. що ви йшли як на роботу. Що ви думали, що ви сядете в крісло мера і будете керувати містом, як нафтопроводом „Дружба”. Трошки пройшов час і є можливітсь глянути назад.

Любомир Буняк:

Мене справді запросили на роботу до Львова, бо Львів був перед катастрофою. У Львові була дуже страшна ситуація. І я можу відверто сказати: я Львів врятував. Цього не сталося. Була певна стабільність. Було значне покращення з водою, значне покращення з водою, теплоенергетикою. В мене було багато задумів – зробити газопостачання для Львова і ремонт доріг, і таке інше, і таке інше. Багато було зроблено в гуманітарній сфері. Я йшов сюди з патріотичних мотивів. Я вважаю себе не тільки патріотом Львова, а й патріотом держави. Люблю Батьківщину, люблю Україну.

Остап Дроздов:

Тут є 90 депутатів, яких теж обирає народ. Ви знали, куди ви йдете. Ви переоцінили себе?

Любомир Буняк:

Я це знав, я це розумів. У мене з депутатами, я вважаю, була нормальна співпраця.

Остап Дроздов:

Вони вас чотири рази у відставку посилали.

Любомир Буняк:

Не чотири, а два. Є принципи. Депутати, які прийшли у Львів, у міську раду у світлих піджаках і кедах, а сьогодні їздять на джипах, то ви самі розумієте, що з такими принципами я до Львова не йшов. І коли міський голова має стовідсоткові обов’язки і стовідсоткову відповідальність і не має влади. А йти на всякий зговір і всякого роду махінації я не міг. Але, не дивлячись на те, що я не давав розкрасти Львів, майно, депутати все-таки бачили мою компетентність, і вони мене три з половиною роки терпіли. Але коли бачили, що вже кінчається термін і нічого не міняється, і можна піти з ради у світлому піджаку і кедах, отут вже терпіння не вистачило і сталось те, що сталось.

Арсен Данилюк:

Пане Любомире! Що стало останньою краплею, останнім приводом до вашого конфлікту. Три з половиною роки ви працювали з депутатами більш-менш вдало. Чи справді йшлося за відбудову Високого Замку?

Любомир Буняк:

Я не знаю. Я вважаю одну причину – я не давав розбазарити і роздерибанити Львів. А хотілт. Але цього я не давав. Але якби я хотів себе врятувати, то мені це б нічого не коштувало. По-перше, напередодні цієї сесії 27 вересня до мене заходить секретар міської ради Сірик і мені пропонує: Любомире Костянтиновичу, ми не будемо збирати сесію, не будемо ставити питання, якщо ви підете на наші дві умови. По-перше, якщо ви відмовитесь від відбудови Високого Замку. Це одне. І друге, ящо ви признаєте розпуск виконавчого комітету. Скажіть, будь-ласка, що для мене це коштувало. Ну нічого ж не коштувало. Сказати – добре, я згоден. І нема сесії, Буняк далі працює. А я відповів – що стосується Високго Замку, то для мене дивна така постановка питання. Бо це моя програмна засада. Я включив її в програму, коли йшов на вибори і за мою програму проголосували львів’яни. Що варто відбудувати Високий Замок. Тим більше. що всі питання були вирішені – проект розроблений, архелогічні дослідження робилися, гроші Азаров дав добро і виділив ці кошти – 18 мільйонів гривень. Їх потім десь розбазарили. Я сказав, що це програмна засада і я не можу від неї відмовитися. Бо за неї проголосували львів’яни. І друге, що стосується роозпуску виконавчого комітету. Я підібрав дуже гарну команду. Це була команда однодумців, це були професіонали, з якими я працював і я ніколи отак кидати людей не зможу.

Остап Дроздов:

Сірик – це людина Тараса Стецьківа. Проводимо далі аналогію. Тарас Стецьків, бажаючи бути мером Львова на майбутнє, вирішив усе це замутити, поставити на ваше місце Сірика, опанувати два транші по 50 мільйонів на ювілей і на цьому майданчику піти на виборчу кампанію. Така версія має право на існування?

Любомир Буняк:

Те, що Сірик людина Стецька – я знав, тому що Стецьків мене просив, щоб я  згодився на кандидатуру Сірика. У нас з народним депутатом Стецьківим були тоді гарні стосунки. Я сказав, що для мене не має значення, хто буде секретарем міської ради. Дві умови – щоб ця людина була порядна і професіонал. Ваша версія має право на існування. Швидше, так. Я проголосував за Сірика 46-им. Мій голос вирішив його долю. Потім він мені віддячив, але розумієте, з яким знаком.

Остап Дроздов:

Після рекламної паузи ми запитаємо у Любомира Костянтиновича, за що Буняк органічно не переварює Садового.

Реклама.

Студія.

Остап Дроздов:

Доброго вечора. Політична програма „Прямим текстом”. Сьогоднішній наш гість Любомир Буняк. На вашому місці не так давно стояв Андрій Садовий, теперішній голова. Ми вас знаємо, як людину, яка не дуже переварює, як би я сказав, Андрія Садового. Прошу сказати, чому, на ваш погляд, Андрій Садовий є таким поганим мером?

Любомир Буняк:

По-перше, з моїх вуст ніде не прозвучало, що Андрій Садовий є поганий мер і я його не переварюю. В мене є своя думка. Ми з Садовим йшли на виборах. Я цю людина вивчив. Чому багато львів’ян зараз кажуть, що розчарувалися в Андрієві Івановичу, що помилка вийшли і таке інше? А я скажу, що я не розчарувався. Абсолютно я в Садовому не розчарувався. Тому що ті речі, які я зараз скажу, я говорив ще до виборів. Є людина такого авантюрного складу. Скажімо, Інститут розвитку міста. Це ж авантюра. Немає ніякого інституту розвитку міста. Це є Андрій Іванович, чи був Андрій Іванович. Була секретарша, сторож і водій. І це називалось інститут розвитку міста.

Наступне. Пам’ятаєте „місту Львову особливий статус” – така була теза у 2002 році. І це теж авантюра. Тому що Харків буде мати особливий статус, Дніпропетровськ, Одеса, і Хмельницький – всі захотять особливий статус. Ясно, що це авантюра. Потім Самопоміч. Це цілий проект, взятий з польського досвіду. Це теж авантюра, на якій Андрій Іванович в’їхав у Ратушу.

Тепер я чую про наступну авантюру – випуск комунальних облігацій. Треба львів’ян постійно підживлювати такими авантюрними речами. Їзда на велосипеді – це все з того ж плану. На авантюрах певний час можна їхати, але це люди врешті-решт зрозуміють. Я розумію, що Андрій Іванович – це людина, яка не має жодного практичного досвіду, яка ніколи нічим не керувала. А тим більше керувати таким величезним підприємством, як місто, то треба мати досвід у багатьох галузях. Це головна помилка Андрія Івановича, що він взагалі міський голова. На мій погляд, зараз місто у дуже критичному стані. І далі буде ще гірше. Будуть розвалюватися комунальні підприємства, які я врятував і які стабільно працювали. Ще на тому, що я зробив, можна було певний час проїхати, але зараз буде все гірше і гірше.

Остап Дроздов:

Питання землі – це ваш „коньок”. Ви дійсно вперше в Україні запровадили земельні аукціони і дійсно йшли великі кошти для розвитку міста. Тобто, це було помітно – вас пішли і знову земля була без аукціонів через сесії і буквально за тих півроку, поки встигля чотириста земельних питань провели моментом. Я не хочу вголос говорити слово „корупція”, тому що ніхто нікого не зловив, але тепер всім стає зрозуміло, що після вас земля пішла направо-наліво. Ви повинні бути в курсі цих механізмів. Тобто, якщо ви цьому протистояли, то ви мали знати ворога в обличчя. Розкажіть зараз прямим текстом, звичайно, без прізвищ, тому що ми не хочемо бути тут прокуратурою, як взагалі виглядає земельний дерибан у місті Львові.

Любомир Буняк:

Я вам скажу, як пише Закон і як я робив. Я робив по Закону. Вільні земельні ділянки у мене відкрито йшли на аукціон. Я фонд розвитку міста збільшив з 14, 2 млн. грн у 2002 році. І коли я пішов, то фонд розвитку складав 140 мільйонів. Тобто, я в десять разів збільшив фонд розвитку міста. А зараз, по-моєму, кажуть нуль. Це робиться дуже просто. У місті є земля і майно. І це є виключна компетенція Ради – розпоряджатися землею і майном. Але міський голова підписує всі документи. І я не давав глупим речам ходу. А сьогодні очевидно це дають.

Остап Дроздов:

Як на цьому можна заробити? Існує система відкатів, так? Це реальні речі?

Любомир Буняк:

Існує. Я просто знаю, що є можливість  на цьому робити „ліві” гроші. Це всі знають, що коли немає аукціону і земля продається помимо аукціону, то завжди можливість мати якісь там...

Остап Дроздов:

Вам пропонували мати „якісь там”?

Любомир Буняк:

Безперечно.

Остап Дроздов:

А ви можете сказати просто, без прізвищ, схема, як це відбувається. Чи це є подяка готівкою, чи це послуга за послугу?

Любомир Буняк:

Мешканці Львова делегували свої права депутатам. А депутати вирішують земельні і майнові питання. Підходять відповідні люди, які мають певні інтереси, скажімо, требе гектар землі чи два. Тоді розглядається це питання в депутатських комісіях і депутати можуть пропустити це питання, можуть не пропустити.

Остап Дроздов:

А зорієнтуйте в приблизних оцінках вартості землі в кулуарності?

Любомир Буняк:

Я сьогодні розцінок не знаю. Коли я прийшов у місто, то тут була ціла корупційна піраміда. Коли я прийшов, то, перебуваючи на вершині піраміди, зразу сказав, що я це все відмітаю. Для мене це було неприйнятним.

Остап Дроздов:

Питання землі – чи міг це бути один з моментів, за непоступливість у якому вас з’їли?

Любомир Буняк:

Думаю, що так.

Остап Дроздов:

Мене цікавить думка експерта. Що ви про це думаєте? Мер є господарник. Позиціонування Буняка власне господарника. Чи дійсно це реноме господарника є виправдане людиною, яка зараз стоїть перед нами.

Петро Мавко:

На людину можна почепити певний ярлик і він так все життя буде з ним ходити. Любомир Буняк сам постарався, щоб цей ярлик до нього прикріпився. Він справді працював. Він належав до номенклатури госпактиву, так би мовити. І слово господарник там звучало нормально.

Тепер щодо деяких заяв Любомира Буняка. Він сказав, що прийняв місто у катастрофічному стані і його врятував, і тепер місто пропаде, бо прийшов Садовий. М’яко кажучи, це завищені оцінки. Тому що скажімо, місто Львів не існує в якомусь вакуумі. Він існує у політичній, правовій і економічній системі держави і розвивається разом з державою. Львів врятував бюджетний кодекс, якитй був прийнятий у 2001 році і згідно з яким міський бюджет Львова формував свій власний бюджет, оминаючи область. І тоді суттєво зріс бюджет міста Львова. От що тут спрацювало.

Щодо землі, то за експетними оцінками, за часів Василя Куйбіди квадратний метр землі у Львові коштував приблизно 3—40 років. За часів Буняка кон’юнктура спрацювала так, що метро став коштувтаи 500 гривень.  І відповідно надходження зросли. Це є звичайна кон’юнктура.

 Марія Доротич:

Пане Любомире! Поговорімо про сучасний стан теплопостачальної господарки міста. Як ви оцінюєте перепетії сучасної влади довкола реформування Львівтеплоенерго. Чи варто Садовому наступати на одні і ті самі граблі, розвиваючи Теплоенерго своїми силами. Чи можливо доцільніше прислухатися до кількох персоналій депутатського корпусу і знайти консенсус стосовно концесії?

Любомир Буняк:

За концесією стоїть те, що люди не вміють дати раду тут у місті самі, не вміють господарювати, тобто визнають те, що неспроможні це утримати і робити на благо львів’ян. Тому що якщо віддати це у концесію, це буде диктувати вже приватна структура, будуть тарифи, які завгодно і львів’яни на це не повпливають. Я глибоко переконаний, що це має бути комульною, тобто громадською власністю. Це повинно  служити для львів’ян, а не в якихось комерційних цілях. Це стосується і Водоканалу обов’язково. І Теплоенерго.

Точно така сама ситуація по воді була у 2002 році, коли я прийшов. Так само було вже припинення подачі води. Так само було питання, чи віддати, чи передати в концесію. Я врятував тут цю ситуацію. Я не погоджуюсь із експертом. Ви знаєте, одна людина може дуже багто зробити. І один у полі воїн. Коли ставити мету, ціль, коли йти цілеспрямовано. Треба мати тверду руку і характер.

Остап Дроздов:

Пане Любомире. Питання води. Ви дали два роки, це не потребує коментарів. Це прозвучало з ваших вуст. Тобто, реально почали будуватися ці колекторні траси. Вони під землею, їх не видно, але це робилося. На виборах ви казали, що позики Світового банку не треба. Стали мером – взяли позику. Де вода, ви можете сказати? Позику взяли, тарифи збільшилися, що з водою?

Любомир Буняк:

Коли я говорив, що за два роки, то дійсно, за два роки я не встиг зробити. Але за три роки – бо я в 2002 році прийшов і вбджет вже був сформований – я все-таки два мільйони знайшов на те, щоб стабілізувати роботу Водоканалу. Вже не було відключень, стопроцентний розрахунок за електроенергію відбувся з квітня до жовтня. І я не погоджуюсь з експертом. Були аукціони. І гроші з кишень тіньовиків пішли у міський бюджет.

Остап Дроздов:

Позика працює на водопостачання?

Любомир Буняк:

Позика була оформлена до мене. Я не міг від позики відмовитися. Коли я був, то гроші на воду брав із фонду розвитку міста і з Світового банку. Ми тоді робили і це бачили всі львів’яни, що все місто було розрите. Мінялися труби, комунікації.

Остап Дроздов:

На вашу думку, коли можлива вода у Львові?

Любомир Буняк:

Я вже зараз не знаю. На мій погляд, з моїм відходом про це просто забули. Депутати, пославши мене у відставку, забули про воду і думали тільки про те, щоб замінити світлі піджаки і кеди на щось інше. Їм було не до води, не до тепла.

Арсен Данилюк:

Пане Любомире, ви говорили про передвиборчі авантюри. Власне, ваша обіцянка за два роки дати людям цілодобове водопостачання – це був свідомий обман чи ви тоді просто помилялися?

Любомир Буняк:

Знаєте, на вибори йдуть і говорять усі. Я це можу зрозуміти, коли йде виборча кампанія і там всі хочуть подобатися. Можливо, це була якась моя передвиборча обіцянка. Можливо. Але я це робив. І я заявляю з цього залу, що воду я зробив на 80 відсотків. Хай львів’яни знають. Мені зробити 100 процентів просто не дали депутати. І якби я ще побув рік чи два, я б це довів врешті-решт. Чи два роки, чи три роки – це не є аж така трагедія. І не треба так дуже прискіпливо ставитися до моїх слів, бо я хотів би вас спитати: хто мені допомагав робити воду? Депутати допомагали – ні. Депутати Верховної ради допомагали – ні. Інтелігенція допомагала – ні. Мені ставили тільки палки в колеса. Щоб показати, що Буняк поганий. Але це йшо на шкоду не мені, а громаді міста і місту. Що в результаті ми бачимо. Якби мені громада мені старалась допомогти, то ми мали б воду.

Остап Дроздов:

Прошу вас прокоментувати два цікаві моменти. Будівельна фірма „Юліта”. „Ю” – це Юрій, ваш син, „Л” – то Любомир і Таня – це ваша дружина. Тобто, є така будівельна фірма.

Любомир Буняк:

Є. Це щось протизаконне?

Остап Дроздов:

Ця історія стосується „Іскри”. Договір на оренду земельної ділянки, яка належала Іскрі,  був достроково розірваний  вами і ця ділянка потрапила під будівництво іншій організації. Якраз ця фірма, ваша фірма, отримала підряд на виконання будівельних робіт. Як це виглядає?

Любомир Буняк:

Іскра не мала жодних прав на цю ділянку. Повірте, ця фірма – це є просто будівельна фірма. Вона ніколи не мала землі. Ніколи я не лобіював інтереси цієї фірми.

Остап Дроздов:

Але є такий момент. Ви для своєї фірми пролобіювали підряд?

Любомир Буняк:

Я свої інтереси ніде ніколи не лобіював. А те, що Іскра не мала жодних прав на цю ділянку – я відповідаю. Навіть наші суди це визнали, що Іскра 10 років до того втратила цю земельну ділянку.

Остап Дроздов:

Ще одне питання стосується вашої тещі. Вона опинилася в числі співзасновників однієї організації, яка будувала установку на якійсь ТЕЦ. Невже не можна було когось іншого поставити у співзасновники?

Любомир Буняк:

Програмою покращання теплозабезпечення міста Львова було передбачено залучити кошти в місто не бюджетні. Під моє слово, під мій бренд дали гроші. Позику. Якщо б дали під ваш бренд, то може б ваша теща там була. Під моє ім’я дають гроші, не бюджетні, розумієте, для покращання теплозабезпечення міста Львова. Це нікому не шкодить, це є нормальна ситуація. Скажіть, чому це я маю жертвувати своїм брендом для вашої тещі?

Остап Дроздов:

Своя теща завжди ближча.

Ви ще застали губернатора Олійника. Про нього ви сказали, дослівно, „це випадкова людина на посаді губернатора. Це людина, яка говорить неправду. Я таких людей просто зневажаю”. Маєте можливість зараз сказати громаді, за що Буняк зневажає Олійника.

Любомир Буняк:

Я це сказав і я це підтверджую. Сьогодні ця ера є тяжка для нашої держави. Це є епоха абсолютно випадкових людей на різних посадах. Стають міністрами незрозумілі люди. Не мають ніяких заслуг, ніякого досвіду, розуму. Нічого не мають. Одним із таких випадкових людей є нормувальник Олійник. Ну опинився на посаді губернатора. Ну це ж біда.

Остап Дроздов:

Ви досить довго працювали з Янківим і Сендегою. Тобто виходить, що губернатори від Кучми були ліпші, ніж помаранчеві?

Любомир Буняк:

Я працював з трьома губернаторами. Я можу це говорити без кінця. Мені до цих пір не зрозуміло. Був губернатором Мирон Дмитрович Янків. Дуже кваліфікована людина, нормальний адміністратор. Але сьогоднішній системі такі люди не потрібні. І його, вибачте мені, прогнали. Прийшла на заміну йому друга нормальна людина, прекрасна людина, прекрасний керівник, розумний виважений політик Сендега. Такі люди до двору сьогоднішній владі не прийшлися. Оце те, що я говорив, що циніки. Помаранчеві оці, не можу виражатися про них, бо я на телебаченні, прогнали. Прийшла випадкова людина. Він вже довго сидить і ще буде сидіти. Тому що він знає, що робити, знає проценти відкатів рахувати і все таке інше. Така епоха, такі люди.

Остап Дроздов:

Я б дуже хотів ще продовжити розмову, але, на жаль, ми змушені закінчувати, і я не можу дати більше нікому слова. Я вам хочу подякувати за те, що ви прийшли, і говорили, як на мій погляд, завжди відверто. Це була політична програма „Прямим текстом”. У нас в гостях сьогодні був Любомир Буняк. Ми зустрінемося рівно через тиждень. Всього доброго.

Любомир Буняк:

Дякую. Дуже шкода, що 45 хвилин.


Передачу підготовлено за участю Суспільно-гуманітарного консорціуму "Генеза".

«Створення цієї телепрограми стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду "Відродження" та Агентства США з міжнародного розвитку. Висловлені тут погляди належать учасникам програми та необов’язково відображають точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Міжнародного фонду "Відродження"».