Наші депутати, як і інші діючі політики, пішли у відпустку і ми їм на один тиждень даємо чистий спокій. Натомість сьогодні ми вирішили дати слово людині, яка б на правах беззаперечного морального авторитету, могла би говорити про дуже серйозні речі для країни, для нашого краю.  Дозвольте представити вам нашого сьогоднішнього гостя. Це є Герой України, лідер Української національної асамблеї Юрій Шухевич.

Пане Юрію, я вам дякую, що ви завітали в нашу студію. З вашого дозволу я нашим глядачам переповім нашу з вами домовленість, якої ми досягли перед ефіром. Ми сьогодні з вами будемо говорити без надмірного пієтету, як, власне, з чистим політиком і будемо задавати вам каверзні запитання. Дякую, що ви на це погодились.

Юрій Шухевич:

Прошу.

Остап Дроздов:

Сьогодні вам запитання задаватимуть представники львівських ЗМІ, а також Олександр Шумельда, експерт Львівського регіонального навчального центру. Для початку маленький вступний сюжет, а згодом ви повертаємось в цю студію для розмови «прямим текстом».

Транслюється сюжет:

Юрій Шухевич повною мірою заплатив за звання морального авторитета для сучасних патріотів. 40 років тюрем – це більше, ніж півжиття. Втрачений зір – це найвища плата за свої переконання. Однак, на відміну від живих символів, Юрій Шухевич досі активно бере участь у політиці та громадському русі. У статусі голови Української національної асамблеї Шухевич репрезентує собою радикальний правий рух. Але для нас головним залишається інший статус Шухевича – статус Героя України.

Студія.

Остап Дроздов:

Пане Юрію, сьогодні будемо говорити не про минуле, а про теперішнє і може навіть здебільшого про майбутнє. Хочу розпочати з основоположного моменту. Прошу якось зреагувати на мою тезу.

Ми можемо з сумом констатувати факт, що Україна як українська держава не відбулася. Ключові посади і майно здебільшого перебувають в руках людей, яких не завжди можна назвати українцями за суттю. Думаю, ви з цим погодитесь.  Я веду до того, що доктрина національної держави в Україні не працює. Запитання до вас як до прихильника саме цієї доктрини – національної держави. Чи не вважаєте ви, що в багатонаціональній, багатомовній, багаторелігійній, багатокультурній Україні не треба будувати суто національну державу. Тому що практика показує, що така держава не будується. Що ви думаєте з цього приводу?

Юрій Шухевич:

Я думаю, що це помилкова думка. Багатонаціональна, багаторелігійна і так далі. Ви знаєте, ми маємо ряд держав, де живуть інші національності. Скажімо, Францію можу привести за приклад. І багаторелігійні так само є, багатоконфесійні держави. Щодо різноманітності культур, тут би я також трохи не погодився, тому що я вважаю, що ми все-таки монокультурна нація. І тому я не можу погодитися з тим, що ми не повинні будувати української України.

Остап Дроздов:

Власне, коли ми говоримо про національну українську Україну, державу українську за національним фактом. Тобто, нація по багатьох питаннях не є єдина – мова, культура. Ми це вже згадували. Я гіпотетично формулюю питання. Немає реальних підстав для існування тої єдиної соборної, як прийнято метафорично називати Україну. Вам не здається, що ви живете минулими ідеями, які зараз, в сучасних умовах, не можуть бути зреалізовані.

Юрій Шухевич:

Можуть бути зреалізовані. Тільки та неукраїнська держава робить все, щоб ми, українці, не змогли реалізуватися. Ви подивіться щодо мови. Ви знаєте, що Ірландія є практично англомовна. Тих, хто на кельтській мові говорить, є щось 60 тисяч, а тих, хто володіє тою мовою – десь 350 тисяч, знає, але не вживає в побуті. Але тим не менше, ірландці, говорячи по-англійськи, казали: хоч би з чортом, аби проти Англії. Та ідея, ірландська ідея тримала при житті цю націю. І таки вона витримала. Хоча в них також було 800 років поневолення.

Те саме стосується України. Я не згідний, що така вже дуже російськомовна Східна Україна. Ви знаєте, ще не так давно, при Щербицькому закривали українські школи на Дніпропетровщині, в Запорізькій області і таке інше. По селах ще були українські школи, а в містах вже ні. Ви почніть там говорити по-українськи і з вами будуть говорити по-українськи.

Остап Дроздов:

Але студент в Луганську приходить в державний університет і він через суд відсуджує лекції українською мовою. Система створена така, яка є. Погана система, не українська.

Юрій Шухевич:

Але вона створена і, як ви вже сказали, що влада і майно перебувають не в українських руках, в людей зовсім не українських, я б сказав, по національному походженню. Тому вони і утворили таку систему постсовєцьку. Так їм вигідніше.

Остап Дроздов:

Із свого досвіду спілкування з людьми із Східної України я можу зробити висновок, що для них Україна – це не є актуальна об’єктивність. Вони не відчувають вдячності до цієї країни, якихось почуттів до цієї держави. Звідси – все те, що ми маємо.

Юрій Шухевич:

Так. Але як вони можуть бути вдячні державі, яка викинула 7 мільйонів своїх найбільш продуктивних громадян за межі України.

Остап Дроздов:

Якщо це каже Юрій Шухевич тут у Львові, то ви уявляєте, що говорить ті шахтарі, які споконвіку вчилися на Пушкіну, а не на Івасику-Телесику.

Юрій Шухевич:

Але річ в тому, що їх трошки менше викинули. На Сході десь 2 мільйони викинули. А в нас понад 5 мільйонів. І тут не відчувають вдячності до цієї держави. Хоча тут є інше. В Донбасі не розуміють, що їх викинули тому, що то не українська Україна. А в нас знають, що викинула їх не українська Україна. І тому, що вона не українська, їх викинули.

Остап Дроздов:

Чи вважаєте ви, що Львову як явищу, як середовищу треба перестати власне будувати єдину соборну Україну, а нарешті взятися за Львів, за Галичину, яка є на маргінесі економічному доволі помітному, і на маргінесі політичному. Вона завжди віддає голоси, не маючи ніяких своїх репрезентантів. Теоретичне запитання до вас – а що поганого в федеративному устрої? Коли податки залишаються на місці, коли губернатора не призначають за хабарі з Києва або за дружбу з президентом, а люди самі вибирають. Що поганого в тому, що регіон почне будувати власне себе, а не Київ, який зараз купається в грошах?

Юрій Шухевич:

Ви говорите про неукраїнський Київ. А щодо федеративного устрою, то це є ідея, яку нам мусують з Москви і з Варшави. За певні гранти навіть у нас у Львові. І тому я проти цієї ідеї. Це є ідея роздріблення України. Федеративні держави, це, по-перше, або такий рудиментарний залишок, як Німеччина, колишніх стосунків. Багато держав, які об’єдналися в одну неповних 150 років тому назад. Або це штучно створено для того, аби ослабити ці держави. До речі, сьогоднішня Федеративна Республіка Німеччина є такою, бо союзники після війни не захотіли унітарної німецької держави. Тому я вважаю, що багато дехто за межами України не хоче єдиної унітарної України. Якщо дати самоврядування справжній громаді, не потрібно буде федеративного устрою.

Остап Дроздов:

Ви вірите в те, що в цій країні, коли люди живуть на регіонах, заробляють на регіонах величезні статки, сидячи в Києві в кабінеті, в такій країні можливе нормальне місцеве самоврядування?

Юрій Шухевич:

При цій владі неможливе. Але можлива інша влада.

Роксоляна Бакович:

Чи не вважаєте ви, що в Україні так усе відбувається, що галичани почувають себе національною нацією. А от на Сході до України люди зовсім по-іншому до України ставляться, тому що на державному рівні до цього часу не визнано, не введені якісь історичні певні моменти, не визнано ОУН-УПА і не визнано заслуги Романа Шухевича. Було сторіччя його відзначення і перед тим відомі політики заявляли про надання йому Героя України і цього не відбулося. Чи ви вважаєте, що це є нормально? Як ви до цього ставитесь?

Юрій Шухевич:

Це явище ненормальне. Тому що українці, всі українці – як в Луганську, так і в Ужгороді, у Львові, повинні знати свою історію. Правдиву історію. Не ту, що нам пишуть десь за межами України, а справжню історію. Не тільки Роман Шухевич не визнаний. А, напіввизнаний, напівневизнаний.

Остап Дроздов:

Так про це і йдеться, що в такій державі, вони ніколи не будуть визнані і ніколи не буде державна мова українська.

Юрій Шухевич:

Я вам скажу чому. Коли Україна стала незалежною, одночасно стали Вірменія, Грузія, Азербайджан. Ці три країни відновили свою незалежність, проголошену в травні 1818 року. Вони вернулися до того стану. А в нас проголосили незалежність, і тут же визнали, що ми є спадкоємцями УРСР і СРСР.

Остап Дроздов:

Як назвеш корабель, так він і попливе.

Тетяна Метик:

Пане Юрію. От об’єдналися десять «правих» сил і чому вони не взяли вашу силу – УНА?

Юрій Шухевич:

Правих сил? Умовно «правих». То є так. Коли якісь там троцькісти, які себе не вважали «лівими» і ті, які називалися центральною лінією партії, то також були відносно. Троцькісти були відносно сталінських большевиків нібито «ліві». В дійсності вони одним миром були мазані. Так само і тут. То є все умовно – «праві» і «ліві». В нас нема ідеологічних партій.

Тетяна Метик:

Вашу силу не взяли. Були якісь перемовини?

Юрій Шухевич:

Не взяли. Вони, бачте, вважають, що ми компрометуємо їх. Компрометуємо своїм радикалізмом. Так вважають ті, які називають себе «правими».

Остап Дроздов:

Костенко, Тарасюк.

Юрій Шухевич:

Так. І Костенко, і Тарасюк.

Остап Дроздов:

А ви мали якісь перемовини?

Юрій Шухевич:

Десь мав. І що стосовно мене і Тягнибока, то вже й готові були взяти нас в список. Але ми мусили відмовитися від свого членства в своїх політичних партіях. Бо якщо цілу політичну партію не беруть, то я мушу вийти з тієї партії, щоб бути внесеним в список. Але в цілому політичну структуру не хотіли взяти.

Остап Дроздов:

Ідеологічні партії дійсно не мають шансу потрапити до влади, де є диктатура 5-6 олігархічних і політичних кланів. Це ваша цитата. І їм залишається на маргінесі постійно нагадувати про себе. Або працювати з чи на когось.

Інформація не перевірена. Хочу, щоб ви її або спростували або підтвердили. Чи правда те, що на попередніх виборах ви мали певні домовленості з Нашою Україною, з Безсмертним на предмет «мочити БЮТ».

Юрій Шухевич:

Ні. Такої домовленості не було.

Остап Дроздов:

Ще одна неперевірена інформація. Чи правда, що минулого тижня ваші представники мали зустріч з Юлією Тимошенко і обговорювалася ваша співпраця?

Юрій Шухевич:

Ні. З БЮТом не мали ніяких зустрічей, тому що ми вважаємо, що БЮТ спекулює, і спекулював тут у Західній Україні на націоналізмі свого часу. Тобто, вовк одягається в овечу шкуру.

Остап Дроздов:

Я пам’ятаю вас по 2002 році. Це ще попередні парламентські вибори. Ви достатньо симпатизували БЮТ. В чому справа? Коли вона, Юлія Тимошенко, відкрилась вам в овечій шкурі?

Юрій Шухевич:

Юлія Тимошенко відкрилась тоді. Але не забувайте, що була інша ситуація. Що треба було валити Кучму. І ми так вважали, і вважаємо, що правильно робили. А для того ми не перебирали в засобах в тому розумінні, що всі, які йшли проти Кучми, були мимоволі нашими союзниками. Згадайте Другу світову війну. Черчілль і Сталін.

Остап Дроздов:

Дякую за відповідь. Прошу сказати кілька слів експерта з приводу почутого. Власне, стоїть перед нами знакова постать для Галичини. І той же час політик, який відповідає і за свою політичну партію, яка бере участь у виборах. Що ти почув, що можна резюмувати з першої половини програми?

Олександр Шумельда:

Я б насамперед хотів сказати, що ті речі, які я зараз буду говорити, вони, можливо, будуть видаватися досить дискусійними. І я прошу наперед вибачення у пана Юрія, якого я дуже шаную, за те, що я зараз буду говорити.

Остап Дроздов:

Програма «Прямим текстом».

Олександр Шумельда:

І власне тепер те, що я хотів би сказати. Пане Юрію, я би хотів вивести дискусію з обговорення якихось конкретних випадків на якусь таку більш політологічну площину. Мені здається, що проблема українського націоналізму полягає в тому, що тоді, коли він формувався і зароджувався, тобто це є 30-ті, 40-і, 50-ті роки, я маю на увазі, зароджувався в тих постатях, які зараз присутні в українській політиці, то тоді українська нація відповідала одній із ключових передумов зародження націоналізму. А саме – вона була однорідною. Такі катаклізми, як Друга світова війна, яка в Радянському Союзу називалася Великою вітчизняною, величезний масив переселених туди-сюди людей, операція «Вісла», виселення українців із Західної України до Сибіру і вселення жителів Росії центральної і північної в Україну перемішали ту націю. Приблизно з 80-х, 70-х років ХХ століття говорити про український націоналізм можна було би лише в контексті політичної нації, а не етнічної.

Чи не здається вам дивною ситуація, коли ми можемо говорити про американський націоналізм, про канадський націоналізм. Скажімо, франкомовний канадський націоналізм – це нормально. Англомовний бельгійський націоналіст – такі є, я таких знаю. Але російськомовного українського націоналіста я не знаю жодного. Може це саме тому відбувається, що зсередини 50-х років термін «націоналізм» був чітко прив’язаний до українського походження етнічного і до української мови. Мені здається, що нічого немає поганого в тому, щоб заставити людей відчувати себе в першу чергу громадянином певної держави і як похідне звідси – українцем. Навіть якщо він говорить російською мовою. Він, можливо, з часом вивчить українську.

Остап Дроздов:

Дякую за цю суттєву ремарку.  Ваш коментар, пане Юрію.

Юрій Шухевич:

По-перше, щодо американської нації чи націоналізму, то це чисто умовне. Американці не сформувалися як нація, і не знаю, чи коли-небудь сформуються. Їм добре. Відносно добре, бо проблема «чорних» і людей латиноамериканського походження все більше і більше постає перед Америкою. Але якщо вже навіть поминути це, то я вам скажу, що американці не є нацією. І тому американський націоналізм є умовним.

Остап Дроздов:

Сучасне населення України чи є нацією?

Юрій Шухевич:

Є.

Остап Дроздов:

А чому тоді його називають українським народом?

Юрій Шухевич:

Та можна називати як хочете. Можна називати і населенням України.

Олександр Шумельда:

Скажіть, якщо запитати середньостатистичного американця, який би жив чи в Каліфорнії, чи в Чикаго, чи в Філадельфії, хто він такий, то цей чоловік чи жінка в першу чергу скажуть, що я американець. А якщо запитати, і такі дослідження були в Україні, з ким себе ідентифікує середньостатистичний українець, то в першу чергу йшлося про Схід чи Захід. Донецьк чи Львів.  Зовсім інакше психологічне сприйняття.

Юрій Шухевич:

Може хтось із вас пригадує 90-й, або 91-й роки, як шахтарі Донбасу страйкували. І приїжджали їхні представники і тут зустрічалися на віче з представниками нашого львівського страйкому перед університетом. І виступав шахтар, який просив пробачення, що він не можу говорити по-українськи. Розумієте, був час. Але за той час, за 15 років сталося таке, що Україну розшматували добре, протиставили східних західним і таке інше. Але це не українська робота.

Остап Дроздов:

Можливо, причини не настільки важливі. Є те, що є.

Юрій Шухевич:

Є те, що є. Але коли мені давали Героя України і були російськомовні металурги із Запоріжжя, які говорили по-російськи, то вони все ж таки вважали, я і Хмара був, що ми українці із Західної України. Що ми себе ідентифікуємо як представники цієї нації. І вони також вважали, що вони українці. І вони говорили про добро Україні. А не так, як іноді мас-медіа хоче нам представити, що там вороги.

Остап Дроздов:

Мені здається, що ми самі собі знаходимо ворогів, яких ми маємо переучувати, бо ми найкращі.

Я ставлю не крапку, а три крапки в першій частині розмови. Після рекламної паузи ми запитаємо у Юрія Шухевича, що спільного він має з Партією Регіонів та есдеками. Прямим текстом.

Реклама.

Студія.

Остап Дроздов:

Ви продовжуєте дивитися політичну програму «Прямим текстом». У нас сьогодні в гостях Герой України Юрій Шухевич. Пане Юрію, починаємо другу частину програми з того, що було анансовано перед рекламою. На виборах мера ви відкрито підтримали дуже несподівану фігуру – Петра Писарчука. Це дійсно багатьох здивувало. Розумієте обкладинку цього питання. Ідейний націоналіст Шухевич підтримує члена фракції Партії регіонів, який перед тим був в СДПУ (о). Невже серед інших кандидатів не було гідного кандидата, а тільки серед Партії регіонів?

Юрій Шухевич:

Бачите, якщо подивитися на ті кандидатури, які були. Я не говорю, що там були такі кандидатури нікому не відомі, які, було відразу видно, що вони ніколи не пройдуть.

Остап Дроздов:

Навіть відомі в негативному сенсі слова.

Юрій Шухевич:

Я вважав, що Писарчук є господар і його треба підтримати. Що він є найкращий кандидат. Я в даному випадку хотів господаря для міста і не дивився, до якої партії він належить. Ви може пам’ятаєте, за совєцькіх часів говорили, що були комуністи, і були члени партії. Тоді, щоб зробити кар’єру, багато людей мусіло поступати в партію, бо інакше розуміли, що вони ні в науці, ні ніде не можуть просунутися.

Подібна ситуація виникла, коли СДПУ (о) в нас панувала. У свій час було ще НДП. Пригадайте, коли всі бігли туди. І так само, коли Медведчук був на чолі держави майже. Він був головою адміністрації президента, то в ту партію лізли всі.

Остап Дроздов:

Ви підтримали людину, котра лізла, щоб зробити кар’єру?

Юрій Шухевич:

В даному випадку, щоб зробити … не люблю слова «бізнес», щоб мати прикриття. Не забувайте, що то був час, коли бути в опозиційній структурі було небезпечно для його інтересів.

Остап Дроздов:

Багато хто був в політичних структурах і також ризикував. Очевидно ви відповіли на запитання.

Тетяна Метик:

А що ви сказали Петру Писарчуку після того, як він не проголосував за визнання Голодомору.

Юрій Шухевич:

Мені дуже неприємно, що Писарчук таке зробив. Я вам скажу, що в Писарчука з одного боку те, а з іншого – гроші на реставрацію Золочівського замку і то великі гроші. От вам Писарчук. Такий, який він є, без прикрас.

Роксоляна Бакович:

Якщо повернутися до Петра Писарчука, то це не була тільки підтримка на виборах мера. Це ще було у 2002 році на виборах. Коли він йшов кандидатом в депутати і був тоді членом СДПУ (о). Ви його теж підтримували. І кого ви будете підтримувати на цих виборах?

Юрій Шухевич:

Я не хотів підтримати того кандидата, якого возили мало що не в клітці по округу і який був представником ЗаЄдУ. Хоч його намагалися представити зовсім в інакшій іпостасі. І тоді я сказав хто є хто.

Остап Дроздов:

Ви отримали якусь допомогу від Писарчука, в тому числі матеріальну.

Юрій Шухевич:

Ні. Але я просив в нього не раз на видання деяких книг і деяких документів і така допомога була.

Остап Дроздов:

У списку УНА до Львівської обласної ради був пан Мирослав Хом’як, керівник обласної ДПА якраз в ті часи, про які ви тут згадували. Погані часи. Що це було? Це було залучення якогось фінансування?

Юрій Шухевич:

Знаєте, коли почала розсипатися СДПУ (о), то ви знаєте, що члени СДПУ (о) почали розбігатися в різні місця – хто до БЮТ, хто до Нашої України, а Мирослав прибився до нас.

Остап Дроздов:

А у вас не виникало питання ідеологічного характеру?

Юрій Шухевич:

Ви маєте рацію, але я вам скажу ось що. Прибився в якому розумінні. Тому, що я говорив вже про СДПУ (о), як вона формувалась. Так само, як колись Компартія.

Остап Дроздов:

Зараз він не фігурує в вашому середовищі?

Юрій Шухевич:

Він не був членом УНА. Він був просто кандидатом в обласну раду.

Остап Дроздов:

З обов’язками фінансувати виборчу кампанію чи ні?

Юрій Шухевич:

Ні.

Остап Дроздов:

Тобто, ви взяли людину на добре слово?

Юрій Шухевич:

Так, на добре слово. Скажімо так.

Остап Дроздов:

Повертаємось до теперішньої ситуації. Вголос ви назвали дві ідейно споріднені для вас сили, з якими ви могли б співпрацювати. Це є Конгрес українських націоналістів і Свобода. Власне, вас, як і у випадку з Хом’яком, не налякало те, що головою КУН є Івченко, який за сотні тисяч доларів «сніговичок» наймав і так далі, і так далі. А Свободі також є що закинути.

Юрій Шухевич:

Закинути є всім. І в тому числі і Українській національній асамблеї. Щодо КУНу. То є біда КУНу, страшна біда КУНу – Івченко. І хоч вони його тримають в низах, а низи нарікають. І починають перетворюватися якщо не в повністю олігархічну, то хоч напіволігархічну структуру.

Остап Дроздов:

Вам взагалі це нагадує ситуацію з усіма «правими», які при своїй певній ідеологічній ніші завжди до себе притягують, … ну я не хочу називати в множині «хом’яків», «івченків», але так воно є. В чому справа? Це пошук грошей?

Юрій Шухевич:

Десь так воно є. Так сталося, що
крайніх «правих» завжди старалися розігнати, старалися шельмувати, щоб десь відтерти на маргінес. І ми іноді хотіли, свого часу так з КУНом сталося: вони хотіли з допомогою Івченка, який колись був в ПРП, чи то поправити своє реноме, чи що. Це саме стосується і нас.

Остап Дроздов:

Тобто, ви жертвуєте тією ідеологічною чистотою на користь можливості вести діяльність.

Юрій Шухевич:

Десь так. Але хоча я вам скажу, що з іншого боку, ми свою ідеологічну діяльність і далі проводимо, і пропагуємо те, що пропагували. А ці люди не вплинули на нашу ідеологію.

Остап Дроздов:

Хто є зараз головним фінансистом вашої партії?

Юрій Шухевич:

А в нас тепер, на жаль, немає фінансиста. Ми в пошуках.

Остап Дроздов:

А якщо приб’ється ще один Хом’як, візьмете?

Юрій Шухевич:

Я не знаю. Є багато українських підприємців, особливо середніх підприємців, яких тиснуть, яких гноблять.

Остап Дроздов:

А хто ж на них може тиснути в країні Ющенка?

Юрій Шухевич:

Так, так, в країні Ющенка. І ми готові підтримати оцих українських підприємців. Поки що без персоналій. Я вам скажу, що є не один підприємець, з яким ми готові говорити і готові його підтримати, тому що він український підприємець. Не дивлячись на його погляди.

Остап Дроздов:

Прошу ремарку-коментар експерта на тему становища «правих». Прозвучало слово «маргінес». Як на мій погляд, дуже точне і справедливе.

Олександр Шумельда:

В мене взагалі складається таке враження, що в Україні спрацьовує дуже цікава система. Якщо ми говоримо про крайніх «правих», так само тоді, коли ми говоримо про крайніх «лівих», то ми завжди будемо говорити про маргінальні утворення. Чомусь так складається, що крайності в Україні оцінюються не високо електоратом. Відповідно, якщо на минулих виборах крайня «ліва» радикала Наталія Вітренко не пройшла до парламенту, то можливо не останню роль в тому зіграла неперебірливість і відсутність чистоти в доборі потенційних депутатів від цієї політичної сили. Всі пам’ятаємо історію з покійним Максимом Курочкіним.

Можливо, невдачі «правої» сторони українського політикуму теж пов’язані з тим, що вони не завжди прискіпливо дивляться на тих людей, яких ведуть до влади під своїми прапорами.

Остап Дроздов:

Тобто, якщо в мегаблоці це може затушуватися, то…

Олександр Шумельда:

… то в малих політичних силах це завжди видно. Скажімо, для мене не зрозуміло, як може особа на зразок Мирослава Хом’яка бути в списку УНА до обласної ради. Я розумію, що людина могла прибитися, але цю людину хтось «освятив» в цьому списку. Хтось бачив, що це за людина і що їй не місце у цій політичній силі. Це значить, що людина, яка проголосує за УНА, за справжніх націоналістів, з її точки зору, вона віддасть свій голос за місце в обласній раді Мирослава Хом’яка. Насправді це ж не жарти, це досить серйозні речі. Людина, яка має крайньо «ліві» погляди, і голосує за Наталю Вітренко як за виразника інтересів маргінального характеру трудового пролетаріату, вона насправді буде голосувати за людей, яких поставив Максим Курочкін.

Юрій Шухевич:

Ви десь маєте рацію. Ми вже говорили про деяких осіб. Так воно сталося. Безумовно, то є певна тактична помилка, яку треба виправляти. Є багато чесних підприємців, українців, я наголошую – українців, які своє підприємництво не відривають від України. Не думають заробити гроші і втекти куди-небудь.

Остап Дроздов:

Ви вірите, що такі є у Львові?

Юрій Шухевич:

Є. І у Львові, і всюди по Україні.

Остап Дроздов:

Коли ми говоримо про «правих» радикалів, то зразу на згадку спадає Андрій Шкіль у вишиванці і з борідкою. Ви з ним фактично створили УНА-УНСО, створювали на початку 90-х. Зараз Шкіль перебуває в БЮТ, у лавах ваших, я не кажу недругів, але суперників. Багато людей у Львові хоче почути вашу думку стосовно Шкіля. Чи вважаєте ви, що він в’їхав у Верховну Раду на спинах унсовців, а потім забув про це.

Юрій Шухевич:

Андрій Шкіль потрапив туди як? Ви знаєте справу 9 березня?

Остап Дроздов:

Ми з вами їхали в одному купе на засідання Форуму національного порятунку в 2001 році.

Юрій Шухевич:

Так, ми їхали. І ви знаєте, що ті хлопці сіли і відсиділи. Посадили і Шкіля. Щоб його вирвати і дати йому можливість піти у Верховну Раді і зробити все, щоб ці хлопці вийшли. Ми по Городоцькому округу витягнули Шкіля. Я на це працював. І Леся ГОнгадзе працювала, і унсовці з різних регіонів.

Остап Дроздов:

Що зробив Шкіль у відповідь?

Юрій Шухевич:

Нічого. А потім пішов в БЮТ.

Юрій Шухевич:

Ви зараз маєте якесь таке внутрішнє несприйняття Шкіля?

Юрій Шухевич:

Мені, по-перше, трохи прикро. Тому що він дійсно був одним із перших, які починали, ще Українську міжпартійну асамблею утворювати. УНСО. А потім УНА. І що він перейшов в стан ворогів.

Тетяна Метик:

Пане Юрію, вам не здається, що все-таки політики себе дискредитували багато в чому і що відомі громадські діячі повинні сказати свою позицію, висловити єдину позицію, як вийти Україні з кризи?

Юрій Шухевич:

Я вважаю, що так, дійсно повинні сказати своє слово. Ви правильно сказали, що громадські діячі повинні сказати правду в очі і собі, і людям. Сказати правду і сказати, чому так сталося так, а не інакше. І щоб люди врешті-решт зрозуміли, хто такі політики, що вони роблять, і чому вони роблять так, а не інакше. Тобто, чому продають той народ? Бо в дійсності у Верховній Раді торгують народом, його інтересами. І повинні сказати, і люди повинні зрозуміти, що ті політики себе дискредитували. Сьогодні мені важко сказати, але навіть попереднього скликання мабуть на пальцях однієї руки можна було назвати людей, які …

Остап Дроздов:

Дивіться, є перевибори. Перевибори потрібні для оновлення еліт. Принаймні так було б логічно. Натомість ми вчора подивилися як президент України зачитує список одного з учасників виборів «Народна самооборона-Наша Україна» - перші десять осіб – це всім відомі люди. Де ті нові люди?

Юрій Шухевич:

Нових людей нема або майже нема. Дехто вже врешті-решт відходить до праотців і тоді на його місце приходить хтось на два-три роки молодший. Але не менш багатий. Тобто, він собі купує місце у списку і проходить. Але він потім мусить відробляти ці гроші. І собі повернути. І ще.

Остап Дроздов:

Замкнене коло? Як його зламати?

Юрій Шухевич:

Замкнене коло. Я думаю, що варто було б повернутися до мажоритарної системи. Тоді б люди хоч бачили на місці.

Остап Дроздов:

Або хоча би відкриті списки.

Юрій Шухевич:

В Конституції сказано, що кожен може обирати і кожен може бути обраним. Обирати – так, а обраним при цій системі не можна. Він мусить купити собі місце.

Остап Дроздов:

Стосовно львівської тематики. Ви були одним із тих, хто привів до Львова Любомира Буняка. Він стояв кілька тижнів тому на вашому місці. Це також була передача «прямим текстом». На жаль, його тут з’їли, відверто кажучи. Ви маєте цьому якесь пояснення?

Юрій Шухевич:

Так, його з’їли. Одну із політичних партій, яку попередній міський голова фінансував, я маю на увазі Рух, Буняк перестав фінансувати і з’явилась велика образа. Це одне. І ще. В Буняка дуже багато є мінусів. Скажемо, він просто «заївся». Він не вмів себе поводити з пресою. І ви, журналісти, багато з вас були ображені. Багато може було і підстав для цього, але з іншого боку…

Остап Дроздов:

То в журналістах напевно справа?

Юрій Шухевич:

І ще Любомир Буняк не політично себе поводив. Але попри все Буняк зробив не одне добре діло для Львова.

Остап Дроздов:

Власне, це вже прозвучало в цій студії з його вуст. Зараз є Андрій Садовий. Наскільки мені відомо, у вас відсутня будь-яка співпраця з ним. І це у вас вперше. Ще при жодному меру ви не були так за бортом. Це правда чи ні? І як ви оцінюєте теперішнього мера?

Юрій Шухевич:

Як я можу оцінити теперішнього міського голову – я не люблю слова «мер», то не наше і нема такого в законодавстві. Так от, як я можу ставитися добре до міського голови, який продає тут, коло вас у парку «Знесіння» велику ділянку під забудову. Як я можу добре відноситися до міського голови, який знімає Марчака. Марчака, і про це Сендега говорив, можна по-різному оцінювати, але все ж таки він був спеціаліст своєї справи.

Остап Дроздов:

Це мені також дивно чути з ваших вуст. Комунальне підприємство на межі банкрутства.

Юрій Шухевич:

А ви що думаєте, новий начальник поправить ту ситуацію? Та зовсім ні.

Остап Дроздов:

Дай Боже всім начальникам комунальних підприємств мати своє телебачення. Це добрий показник роботи, мабуть.

Юрій Шухевич:

І в такому відношення міняє його на свого родича.

Остап Дроздов:

А він спростував, до речі. Пан Кіт не є родичем його дружини. Але засадничо Садовий вам плюс чи мінус для Львова?

Юрій Шухевич:

Я вважаю, що мінус для Львова.

Остап Дроздов:

На завершення маленький коментар експерта стосовно сьогоднішньої передачі.

Олександр Шумельда:

Насправді дуже шкода, що така хороша річ, як націоналізм поступово маргіналізується. Мені здається, що якщо все ж таки звернутися до політики партійного будівництва, а по класиці, якщо піклуватися про молоді кадри, якщо робити ряд заходів із залученням молоді і моральних авторитетів, яких щораз менше і менше, але вони є, то в принципі націоналізм можна буде будувати далі. Розвивати, омолоджувати і поширювати на всю територію України. Але підходити до того треба вже досить швидкими темпами.

Остап Дроздов:

Можливо, по-сучасному. Ваші помисли спрямовані в минуле – більшовики, Бандера, зрештою, ваш батько, колишні дисиденти, або можливо молоді фанатики. Націоналісти можуть бути сучасними?

Юрій Шухевич:

Можуть бути сучасними. І ви дуже помиляєтесь, коли говорите, що ми – це політв’язні, колишні упівці і так далі. При всій пошані до них я вам скажу, що ми орієнтуємось на молодих. От хай будуть фанатики, які воювали в Абхазії, Придністров’ї зі зброєю в руках, свої ідеали відстоювали. І готові були тут відстоювати, якщо треба. І дійсно, треба форсувати, форсувати і форсувати підбір тих молодих кадрів і їхнє відповідне виховання.

Остап Дроздов:

Пане Юрію, я вам дуже дякую за те, що ви витратили свій час. Сподіваюсь, що вам це було цікаво. Це була політична програма «Прямим текстом». Ми зустрінемо рівно через тиждень. Всього доброго.

Юрій Шухевич:

Дякую.


Програму підготовлено за участю Суспільно-гуманітарного консорціуму "Генеза"