Пане Ярославе! Дякую, що ви знайшли можливість під час літніх відпусток знайти можливість з нами поговорити прямим текстом. Сподіваюсь, що ця розмова від вас прямим текстом сьогодні буде.

Ярослав Кендзьор:

Остапе, дякую за запрошення. Я іншої розмови, ніж прямим текстом, не визнаю. До речі, всі, хто побував на моїх зустрічах в районах, містечках, у селах, пам’ятають, що мої зустрічі з громадою починаються так: шановні добродії, шановна громадо. Розмова сьогодні як на сповіді. Абсолютно щира, максимально відверта.

Остап Дроздов:

Пане Ярославе! Ловимо вас на слові при свідках. Свідки – це журналісти львівських ЗМІ, а також наш сьогоднішній експерт, політолог, редактор інтернет-сайту «Вголос» Ігор Танчин.

Пане Ярославе! Для початку – вашій увазі маленький сюжет. А після нього ми повертаємось у цю студію.

Транслюється сюжет:

Комусь Ярослав Кендзьор може і проївся, однак такій тривалості перебування при справах можна лише заздрити. Пан Кендзьор  – народний депутат усіх скликань. Уже друге десятиліття Ярослав Михайлович не покидає депутатське крісло. Стільки ж часу він є вождем львівських рухівці. Пан Кендзьор – не господарник, не законотворець, не дипломат. Він чистий мітинговий політик, зброя якого – не діло, а в першу чергу слово. Це прекрасний оратор, який оперує доброю мовою і влучними характеристиками із саркастичною напівусмішкою на вустах. На Кендзьора є і буде попит, позаяк в політиці дійсно потрібні не тільки люди діла, а й слова.

Студія.

Остап Дроздов:

Вас дуже суб’єктивно схарактеризували як доброго оратора, і, сподіваюсь, ви нам сьогодні доведете цю свою політичну рису. Я пропоную із загальної політики розпочати. І пропоную цю тему експерту і журналістам в першу чергу, оскільки у нас незабаром дострокові вибори. Тема №1 – великий помаранчевий мегаблок з десяти партій. Тут мене цікавить інше – усі десять партій, я їх не буду перераховувати, люди напевно знають, власне туди входить і Правиця, два РУХи, один з яких ви представляєте – Народний Рух України і Собор. Власне, всі партії підписали Декларацію об’єднання демократичних сил і от, власне це мене найбільше цікавить, задекларували створення  в майбутньому єдиної партії. Я, власне, хочу вас запитати: Українській правиці дали чітко зрозуміти, що якщо погодитеся з нами потрапити до влади, то ви погоджуєтеся на те, щоб пізніше влитися в наш великий гарний єдинопартійний казан. Мені здається, що РУХ (це гіпотеза і я знову на цьому наголошую) він відверто лукавить, а готує, можливо, трошки інший сценарій – підтвердите ви це чи ні. Ви киваєте головою, йдете в блок до Нашої України-Народної самооборони, з цим блоком входите в парламент, пізніше, коли справа доходить до злиття, ви міняєте думку, кажете, що в нас немає ідеологічної єдності з іншими партіями, а її дійсно нема, тому що там зібрані лівуваті партії, ліберальні, тобто з Правицею це все не дуже корелюється. Власне, на цій підставі відмовляєтеся вступати в єдину партію. Варіант: Рух планує пройти в парламент зі всіма, а коли справа дійде до об’єднання, то всіх “кине” аби зберегтися як самостійна партія. Має право така версія на існування чи ні?

Ярослав Кендзьор:

Звичайно. Будь-яка версія має право на існування. Але я буквально одним реченням хотів би коротенько підкоригувати цей коментар, де зазначено було, що, мовляв, Ярослав Кендзьор не господарник і не законотворець. Я не знаю, як я всі п’ять каденцій незаконотворчою роботою займався у Верховній Раді. Якби той, хто робив коментар, глянув пильніше на мою законотворчу діяльність, а я працюю п’ять каденцій у комітеті з питань культури і духовності, то все законодавство, яке виходило із середовища цього комітету – без сумніву, там є праця і Ярослава Кендзьора. Але то так, між іншим.

Тепер щодо вашого запитання. Дуже важливе запитання. Цю проблему – проблему формування мегаблоку – а я вже не один раз давав з цього приводу коментарі – я особисто ділю на дві частини. Перша – проблема створення мегаблоку. Мені здається, що тут суперечок навіть і в РУХові фактично немає, тому що всі ми розуміємо, що пройти таку тернисту дорогу, аби заставити усі політичні сили прийняти ідею дострокових виборів, нарешті домогтися, визначити дату дострокових виборів, значить логічно, що треба вибори вигравати. Адже ми знаємо, в якому стані Україна і що загрожує Україні. Отже, тут проблем не було. Друга частина прив’язана таким логічним, а може і не дуже логічним ланцюжком до проблеми формування єдиної партії.  І тут, якщо б ви переглянули офіційні документи і центрального проводу Народного руху України і інших політичних сил, що знову ж, от журналісти, і ви як журналіст, і експерт наш не дадуть мені бути неточним, Народний рух України, починаючи з 2000 року, зрештою, ще за життя В’ячеслава Чорновола світлої пам’яті, був прихильником і ініціював об’єднавчі процеси демократичних партій. 2000 року почалися об’єднавчі процеси із ПРП, потім із Українською Народною партією, з Рухом Костенка. Але до логічного завершення не доходило, тому що це тільки від Руху не залежало. Щоб нам з Остапом об’єднатися, то потрібна воля Ярослава Кендзьора і Остапа Дроздова.

Всі наші політичні рішення полягають у тому, що нам спочатку потрібно виграти найголовніше – вибори. Після виборів ми приступаємо до реалізації ідеї формування однієї політичної партії. Мені здається, що навіть не політологу зрозуміло, що формувати партію, не визначивши на початку цього процесу ідеологічну базу цієї партії, програмні засади цієї партії…

Остап Дроздов:

Чи ви вже маєте бачення, хто вам точно буде заважати робити єдину партію?

Ярослав Кендзьор:

Нам заважати ніхто не буде. Я думаю, що у середовищі десяти партій блоку, я можу твердо перерахувати п’ять політичних партій, які можуть зреалізувати ідею створення єдиної партії на базі блоку. Не десяти. Чому? Тому що є чи партії, чи депутатські групи, які відверто мають протилежну ідеологію. Антикомуністичний правий рух і відверто ліві соціалістичні групи чи особистості і так далі.

Остап Дроздов:

Власне у цьому і питання, що Кендзьор і Луценко, Кендзьор і Жванія, Кендзьор і Порошенко в одній партії – про це виникають сумніви. Власне, чому би вам прямо і чесно не сказати і людям, і вашим політичним партнерам, що РУХ не буде вливатися в цю партію, яку будуть становити всі 10 партій.

Ярослав Кендзьор:

Остапе, ми чесно кажемо, що після виборів 30 вересня ми приступаємо до процесу формування єдиної партії. Але перед тим визначивши ідейні і програмні засади партії. Якщо Порошенкові не подобається ця партія на таких засадах, він не піде в цю партію. Якщо Луценкові, який сьогодні заявляє, коли його питають про те, а яка ідеологія вашої партії, яку ви ініціюєте, і коли він каже, що це буде європейська ідеологія, ну, тоді не тільки я розводжу руками, а мабуть і всі журналісти і політологи, бо в Європі у будь-якій державі є відверто ліві, є праві, і радикальні, є ліберальні партії.

Остап Дроздов:

Щоб ми закінчили цю тему і журналісти також підключилися до розмови. Чи дійсно стоїть така умова: ми робимо блок з десяти при умові, що всі десять дають згоду на злиття? Є така чітко умова?

Ярослав Кендзьор:

Така чітко умова прозвучала. Але…

Остап Дроздов:

Я розумію, чому “але”. Наступне питання хочу задати знову ж таки, чому “але”. Виходить так, що Українська правиця йде в блок для того, щоб потрапити у парламент, завідомо знаючи, що вона не виконає умов того блоку, який її приведе. Ви ж певно також прораховуєте, є ризик в Української правиці, окремо йдучи в парламент без блоку, не потрапити. Тобто, ми потрапимо в парламент, а потім побачимо.

Ярослав Кендзьор:

І такий ризик є. І я не розумію логіки президента, зрештою керівництва Народного Союзу, керівництва тепер блоку “Наша Україна-Народна самооброна”, які мали би думати, що раз вибори відбудуться, і з таким важкими проблемами вони нарешті утверджені на 30 вересня, то треба зібрати до купи усе, щоб не втратити жоден голос. Бо якщо б, наприклад, виштовхали Українську правицю, я моделюю ситуацію. Українська правиця набирає 2 відсотки вона не проходить в парламент і тих 2 відсотків забракне, щоб в парламенті сформувати помаранчеву демократичну коаліцію.

Остап Дроздов:

Тобто, ви готові піти на певний компроміс?

Ярослав Кендзьор:

Правиця пішла заради одного: щоб допомогти виграти вибори. Це потрібно для України. Не для Руху.

Андрій Ганус:

Коли ми говоримо про формування блоку і партії, то, як ви це говорите, за різними схемами. Тобто, блок може проходити в парламент в одному складі, а потім існувати в різних складах. Партія повинна бути завжди єдина. Справа в тім, що ми фактично маємо справу з обдурюванням виборців, оскільки вони голосують за цю політичну силу, щоб вона взяла на себе відповідальність, довіряють їй і вона має керувати у владі. Виходить так, що розлучення відбувається у самому парламенті, і та політична сила, за яку люди голосували, як єдине ціле більше не існує.

Ярослав Кендзьор:

Категорично не згоден із вашим твердженням. У парламенті буде функціонувати фракція блоку “Наша Україна – Народна самооборона”. І від того, буде єдина партія на базі тих 10 партій, чи не буде, на функціонуванні цієї фракції не буде відбиватися. Створювати партійні групи чи окремі фракції з тих 10 партій, які входять, не будуть це робити. По Закону вони не мають права переходити, покидати фракцію. От чим є важливі ці вибори.

Остап Дроздов:

Я прошу маленьку ремарку експерта. Я підводив пана Ярослава до того, що він, можливо, визнав, що дійсно Правиця і Рух мають велике бажання потрапити в парламент, але згодом вона може не виконати всі умови створення блоку. Ваш коментар, прошу.

Ігор Танчин:

Подивимося під таким кутом зору, наскільки вигідно Правиці потрапити у цей блок, щоб пройти у парламент. Тобто апріорі стверджуючи, що Правиця без цього блоку у парламент не потрапляє, не добираючи трьох процентів. Що є досить гіпотетично. За деякими даними Правиця і сама має шанси подолати цей бар’єр. Справа не тільки в тому, що Правиці потрібен цей блок в якості якоїсь тяглової сили, щоб потрапити в парламент, але не менше цьому блокові потрібна Правиця і всі інші політичні сили. Якщо взяти гіпотетично, якби всі ці політичні сили окремо йшли до парламенту, то сума, яку вони набирають, є меншою, ніж сума, якщо вони йдуть у блоці.

Остап Дроздов:

Тоді при таких розкладах чи блок відкличе вимогу до вас робити спільну партію?

Ігор Танчин:

Мені здається, що та позиція, яку озвучив пан Ярослав, про це ми подумаємо завтра. Тобто, після виборів. Вона є прагматичною, оскільки всі сторони зацікавлені в тому, щоб зараз бути разом.

Ярослав Кендзьор:

Я дуже дякую пану Ігорю, що він погодився із моєю позицією. І пан Андрій сказав, що ми нібито можемо неправду сказати, тобто обманути виборця. Виборець на минулих виборах 2006 року просив і волав: об’єднайтеся докупи. Подивіться, сумарно на виборах парламентських 2006 року ці партії, які йшли самостійно, - УНП, ПРП, Пора, Свобода набрали, не пройшовши до парламенту, більше 5 відсотків голосів. На ці 5 відсотків голосів припадало близько 35-40 депутатів.

Остап Дроздов:

Розглядався варіант, що до Правиці мала би приєднатися “Свобода” Тягнибока, очевидно Рухівці виступили рішуче проти. Прошу пояснити, чому Тягнибок з його ідеологією достатньо консервативною і близькою до вашої, є для вас так категорично неприйнятним.

Ярослав Кендзьор:

Остапе! Ми на початку домовилися – як на сповіді. Так ми і говоримо, бо це є дуже важливо. Категоричної позиції Руху не було. Я вам скажу  – це мало хто знає, але де я тільки виступаю, коли заходить тема на цю розмову, то я інформую телеглядача, радіослухача, що коли сформувався із трьох партій блок Українська правиця, усім решті політичним партіям, які сповідують національні ідеали, в тому числі і Свободі, було скероване запрошення, щоб вони взяли участь, продовжили участь у переговорному процесі, щоб розширити блок Рух-Українська правиця. Якщо від усіх інших політичних партій ми отримали  таку чи іншу відповідь, то від Свободи ми не отримали ні звуку, ні слуху, ні духу.

Те, що Свобода лякає дуже багато партій, навіть правих партій своїм радикалізмом, який інколи межує, даруйте, з політичним невіглаством, або з відвертою провокацією -  і я про це не стидався говорити навіть у своїх Політичних етюдах. Коли лідер цієї політичної партії у моїй присутності, виступаючи і в Жовкві, і на Личакові під час перепоховання останків жертв енкаведистів у листопаді минулого року каже, що формування української політичної нації – це провокація і від неї треба відмовитися, що українським патріотом може бути тільки той, у чиїх жилах тече тільки українська кров. Я підійшов до Олега Тягнибока і кажу: поясни мені будь ласка цю тезу. А як бути із Тарасом Чорноволом, в жилах котрого тече українська кров, і з Ганною Стеців, з Олександром Морозом, з Олександром Ткаченком і ще із сотнями я тобі наведу прізвищ, як бути? У них в жилах тече українська кров. А як бути навпаки. Із Рефатом Чубаровим, наприклад.

І оці радикальні заяви вони лякають дуже багатьох лідерів. Я знаю, що оцей фрагмент виступу Олега Тягнибока вже сформований кліп, і якщо він буде у нас в блоці, він піде у своєрідній інтерпретації.

Остап Дроздов:

Ваша цитата. “Я не проти люстрації, яку запропонувала “Свобода”, але вважаю, що свободівці повинні почати люстрацію із себе. На що конкретно, чи на кого конкретно ви натякаєте і які грішки має Свобода в плані люстрації?

Ярослав Кендзьор:

Я є також дуже великий прихильник люстрації. Люстрація є достатньо розширене поняття. Люстрація Ярослава Кендзьора, чи його батька, його матері, його брата, його родини і так далі. І от в кожній родині ми можемо знайти певні заковики, і казати, що ні, цей чоловік, нащадок цього чоловіка, цього батька… По Свободі я ще раз кажу, що сьогодні дуже багато людей ставлять риторичне запитання. Олег Тягнибок не новачок у політиці. Олег Тягнибок досвідчений політик. І коли сотні телевізійних камер стоять на якихось акціях, про які я згадував, і російські, і закордонні, я так далі, то чи досвідчений політик може давати таку підставу для ймовірного трактування тих слів. Люстрація – це коли людина говорить такі речі, то питання люстрації може виявитися в тому, чиє замовлення виконує той чи інший політик.

Остап Дроздов:

Я дякую за пряму відповідь. Зараз у нас невеличка рекламна пауза від інформаційних партнерів програми. А після неї ми запитаємо і з’ясуємо, за що Ярослав Кендзьор отримав 36 тисяч доларів.

Реклама.

Студія.

Остап Дроздов:

Ще раз добрий вечір. Ви дивитесь політичну програму “Прямим текстом”. У нас сьогодні в гостях Ярослав Кендзьор.

Ви є нардеп усіх скликань. Ми, журналісти, любимо рахувати чужі гроші і це дуже хороше і вдячне заняття. Якщо усереднити зарплату народних депутатів, - це близько 3 тисяч доларів. Ми множимо на 12 місяців і отримаємо, що за минулий рік Ярослав Кендзьор отримав із державного бюджету 36 тисяч доларів. Гарна сума, достатня для важливої роботи. Показник роботи депутата – це кількість написаних проектів, власне законотворча діяльність. Ви на початку нас підправили і сказали. що ви досить активно проводите цю роботу. Я з’ясовував на сайті Верховної ради, скільки ваших законопроектів стали власне чинними законами. І таких законопроектів я нарахував мало. Багато було дійсно законопроектів, але вони не проходили схвалення чи при першому читанні були відкинуті. На вашому рахунку усіх скликань при таких зарплатах в оплаті вашої роботи, ви досить мало зробили власне чинних зараз законів. За що, власне, люди отримують такі гроші?

Ярослав Кендзьор:

Це запитання є насправді дуже цікаве, бо рахувати чужі гроші є приємне і миле заняття. Коли в мене відбувається десь зустріч у районі і коли мені не зададуть питання про гроші, то я  сам запитую, а чого ж ви, добрі люди, не запитали, скільки я маю зарплати. Перше, друге і третє скликання зарплата народного депутата…..

Остап Дроздов:

Ні, я рахував за останній рік.

Ярослав Кендзьор:

За останній рік абсолютно десь у тих межах така зарплата. Усе законодавство, яке торкається проблем культури, релігії, воно пов’язане із роботою нашого комітету, у котрому я працюю, починаючи із 90-го року. Ви сказали, що законопроектів було багато, але зреалізувалося дуже мало. Скажіть, в чому вина народного депутат Ярослава Кендзьора, який підготував проект Закону “Про кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору 1932-33 років”. Я з труднощами провів його у Верховну Раду, зареєстрував. І він для того, щоб потрапити у порядок денний, набирає десь 116 голосів, то в чому вина Ярослава Кендзьора?

У нас є дві фракції, які ми вважаємо проукраїнськими – Наша Україна і БЮТ. Сумарно вони мають після тих переходів десь 180 депутатів.

Остап Дроздов:

Чи можете ви сказати, яку стрічку до бюджету ви внесли для потреб Львова? Скільки коштів залучили на регіональні проекти?

Ярослав Кендзьор:

Я від самого початку говорив про те, що народний депутат України є не для того, щоб латати ями, заварювати труби і так далі. Бюджет формується Верховною радою. Там є десятки, сотні наших пропозицій. Я можу сказати про те, що зреалізовано. Це і виділення коштів окремою стрічкою на ремонт театру Марії Заньковецької; гроші на 750-річчя Львова.

Остап Дроздов:

А коли приїжджав сюди Стецьків, то казав, що це його гроші.

Ярослав Кендзьор:

Це депутати від Львівщини бомбардували довгий час Міністерство фінансів для того, аби отримати ці гроші.

Світлана Ровенчак:

Ви себе позиціонуєте як демократ. Чи знайомий Ярослав Кендзьор із поняттям “Презумпція невинуватості”. Зокрема, приклад Тараса Тершовчина, екс-мера Самбора. Я його не захищаю і не звинувачую, бо не маю на те права. Але ви не дотримались презумпції невинуватості. Чи можна так відступати від головного демократичного принципу – презумпції невинуватості?

Ярослав Кендзьор:

Те, що Тарас Тершовчин заслужив у Самборі прізвисько Тарас Доля, те, що я, готуючи передачу про Тараса Тершовчина, вже після Залізничного суду, роблячи бліц-інтерв’ю на вулицях, перестрів 40 випадкових людей і серед них не знайшлося жодного чоловіка, який би став на захист Тараса Тершовчина, то я у великій мірі можу сказати щодо презумпції невинності, у нас невинними стали і Колесніков, і Ківалов, і Медведчук. Знаючи корумпованість наших судів, упередженість наших судів. Але я хочу заспокоїти вас, пані Світлано, що мені інколи дорікають за відвертість, кажуть, що інколи воно не кореспондується із законом чи статтею Конституції. І прийде певний час, коли справу Тершовчина почне розглядати Верховний суд, то я думаю, що там зусиль і ресурсів для того, щоб залишити ці рішення львівських судів, у цієї компанії не вистачить.

Остап Дроздов:

Ви є державник. Одним із китів держави є судова система. Тобто, чи людина погоджується, чи людина не погоджується, але вона як державник повинна з повагою ставитися до рішення суду. Вона може його прокоментувати, але повинна його виконати. Наприклад, суд виключив із Вищої ради юстиції Медведчука. Ми знаємо вас як борця проти есдеків. Він його має виконати.

Ярослав Кендзьор:

Рішення суду треба виконувати. Я не заперечую рішення Залізничного і Апеляційного суду Львова. Але я можу мати свою точку зору.

Остап Дроздов:

Ви державник. Ви кажете, що рішення суду треба виконувати, тому що судова систеа мусить бути. Ви власне програли ці два суди есдекам, Шурмі, і вас суд зобов’язав дослівно “спростувати інформацію, що СДПУ (о) є зрощена партія з податковою”. Можна сто разів не любити есдеків, і я також маю до них якесь своє ставлення, більш негативного плану, але рішення суду є, і ви, як державник, повинні його виконати. Чому ви як державник його не виконали?

Ярослав Кендзьор:

А я навзаєм задаю запитання. Вашу логіку можна було б сповідувати, якби у нас ні в кого, ні в тих, що в студії, ні тих, що поза студією була однакова оцінка стану нашого судочинства. Я ставлю це риторичне запитання. Остапе, скажіть будь ласка, коли ми у 1989, 1988 році, коли існувало законодавство відповідне, коли існувала Конституція, коли ми виходили на вулиці із синьо-жовтим прапором, якого не було записано в Конституції того часу і тієї держави, ми порушували Конституцію і законодавство?

Остап Дроздов:

Офіційно так.

Ярослав Кендзьор:

Але це було добре чи ні?

Остап Дроздов:

Давайте я перефразую: у нас не 1989 рік. У нас не тоталітарна держава, у нас не диктатура і в нас нема якось Уго Чавеса чи Лукашенка в Україні. В нас було рішення суду. Ви державник. Ви його виконайте, а потім коментуйте, скільки хочете.

Ярослав Кендзьор:

Ви хочете сказати і  переконати мене і телеглядачів, що ми маємо уже абсолютно повноцінну державну владу, яка ділиться на законодавчу, на виконавчу. Остапе. Через свою передачу оберіть до Верховної Ради і агітуйте через свій ефір, щоб у Верховній Раді після 30 вересня було мінімум 226 депутатів..

Остап Дроздов:

Тут я ставлю крапку, бо це буде вважатися як політична реклама. Ви мене не переконали в тому, що ви, як державник робите правильно. Це моя особиста думка – ви мали виконати рішення суду формально, і коментувати собі далі.

Ярослав Кендзьор:

Я є державник, але український державник.

Остап Дроздов:

Я вас прекрасно розумію. Якщо йти логікою такою, як я задав, то, ну, нехай глядачі роблять свої висновки.

Світлана Ровенчак:

Які політичні технології ви будете використовувати під час виборчої кампанії?

Ярослав Кендзьор:

Дуже прості і зрозумілі. Переконувати людей. Якщо вони хочуть кращого життя, якщо вони хочуть мати українську Україну, то треба голосувати за ті політичні сили, які сповідують українську національну державу. Я не буду називати жодної політичної партії. Бо сьогодні, на превеликий жаль, оця інерція цього розмитого мислення, що хтось там пообіцяє більшу зарплату чи пенсію, за того потрібно голосувати. Якщо люди хочуть українську державу, національну державу, яка не буде, як кажуть, зверху вишита сорочка, а нутро цієї держави буде абсолютно чуже, інше. Я б хотів, щоб була ця гармонія. То люди мають підтримати ті політичні сили, принаймні останні півтора року нашої історії, мені здається, що кращої агітації за те, щоб підтримати такі сили, нема.

Остап Дроздов:

Я хочу задати питання львівського формату. Ви є довголітній голова Львівської обласної крайової організації Руху. Чому в Рухові не відбувається омолодження, чому не даєте ходу молодим?

Ярослав Кендзьор:

Логіки не бачу у вашому запитанні. Це що, людину повинні переобирати чи обирати якщо вона має певну кількість років? Це така демагогія (це не вас стосується) щодо перестарілості Народного руху України, її можна сприймати дуже частково. Останні роки до Народного руху України в усій структурі, по всій Україні прийшло надзвичайно багато молоді. Щоб не бути голослівним, я торкнуся організації, яку очолюю з 1998 року, тобто трохи менше, ніж я маю депутатський мандат. Тільки за останні роки вихованець Руху Олександр Ганущин – заступник голови обласної адміністрації. Андрій Корнат – керівник управління молодіжної політики, молодий рухівець. Святослав Шеремета.

Остап Дроздов:

А чому ці молоді рухівці, з ваших слів, робили все, щоб ви знову не стали головою обласної організації? Тобто, за вас проголосувало 129, за іншого, власне Андрія Корната, - 82. Тобто, в Рухові є велика частина партійців, більш молодих, і ці більш молоді проти вас ополчилися. В чому справа?

Ярослав Кендзьор:

Я хотів почути це запитання. Починаючи ще десь із початку року я серйозно думав скласти повноваження керівника обласної організації. Я приглядався до молодих, енергійних, досвідчених, серед них був і Ганущин, і Корнат, і Шеремета, і Ярослав Пітко. Коли я, перебуваючи постійно в Києві, коли йшла ця веремія із складанням депутатських повноважень, домагання дострокових виборів, і коли я приїжджаю за три тижні на обласну конференцію, і довідуюсь, що повним ходом йде виборча кампанія до конференції Львівської крайової орагнізації, яка мала відбутися 23 червня, то я не робив з цього трагедії. Але коли до цієї кампанії долучилися заступник голови обласної адміністрації Тарас Батенко, коли до цієї кампанії долучилися голови районних адміністрацій, не члени Народного руху, які почали запрошувати керівників районних організацій Руху до свого кабінету і радити їм – хто як вміє, хто кулаком по столу, а хто мав інші аргументи, і казати, що ви маєте на районній конференції прийняти рішення на підтримку Андрія Корната. І тому та частина рухівців, яка почала розуміти, до чого це хилиться, щоб Рух, так би мовити взяти в підпорядкування обласної адміністрації чи партійної структури, звичайно що я не міг, я людина, яка вклала багато праці у становлення Львівської організації, відмовився від свого наміру і виграв ці вибори.

Остап Дроздов:

Ви наступника маєте?

Ярослав Кендзьор:

Це Ярослав Пітко, обраний конференцією першим заступником.

Андрій Ганус:

На кінець програми я хочу задати трохи жартівливе, а з іншого боку серйозне запитання задати. Чи не встигли особисто ви в інтересах української нації породичатися з кимось з українських політиків. Раніше казали, що демократи об’єднуються тільки перед розстрілом, то, як свідчить історія Руху, демократи об’єднуються тільки тоді, коли їхні керівники стають сватами, як стали Борис Тарасюк і Юрій Костенко. На вашу думку, чи не дивно те, що зникли будь які протиріччя і про єдину партію УНП і Рух в майбутньому говориться безапеляційно тільки тоді, коли керівники партій стали родичами.

Ярослав Кендзьор:

Андрію, немає з ким породичатися. Моя дочка заміжня. Вона подарувала мені велике щастя – двох онуків – Олеся та Марка. Одному три з половиною, а другому півтора року. Так що їх женити є ще дуже рано. Остап, мій син, має дівчину, зустрічається, йому 24 роки, але поки що про весілля не згадує. І ця дівчина, з якою він зустрічається, до УНП не має абсолютно жодного відношення. Наскільки я поіфнормований, то батько цієї дівчини у ХДС.

Остап Дроздов:

Коротеньке запитання і лаконічна відповідь по прізвищах. Цитата: “Я знаю, хто стоїть за спиною у Садового. Він перебуває на багатьох розтяжках”. У вас є можливість по прізвищах сказати, хто стоїть за спиною у Садового?

Ярослав Кендзьор:

Я це знав і казав, і ці натяки робив під час виборчої кампанії. Минуло уже більше року. Проблеми міської ради мене зараз практично не цікавлять.

Остап Дроздов:

Скажіть людям прізвища.

Ярослав Кендзьор:

Я не вникаю у роботу міської ради. Там уже це все оточення пересварилося і вже нове оточення сформувалося. Це є зараз абсолютно не важливо, бо це було півтора роки тому.

Остап Дроздов:

Ваше право – відповідати чи ні. Маленьке резюме пана Ігоря.

Ігор Танчин:

Є якісь певні уточнення стосовно того, що тут говорилося. Бо тут говорилося і про стосунки з есдеками, і ряд цікавих інших питань. Скажімо, що стосується грошей, то не тільки зарплата є доходом політика. Одним із варіантів є місцеві виборчі списки. За квотою Народного руху України в обласну раду пройшло двоє представників менеджменту Обленерго, як відомо, Обленерго належить Суркісу, і які голосували із ключових принципових питань врозріз і поперек позиції Руху, а так, як би це личило членам СДПУ (о). Це один аспект.

Другий аспект. Якщо говорити все-таки про Народний Рух України і його перспективи, то мені здається, що все-таки пан Ярослав має взяти на себе також провину за те, що Народний рух, зокрема на Львівщині,  перетворюється на аутсайдера завдяки тому, що він перетворюється в донора інших організацій. Тобто, кожна політична сила говорить, що як ніколи ми сильні і до нас йде чимало молоді. Але якщо ми подивимося реально, то від Руху відходять ключові знакові фігури. Рух постійно втрачає.

Остап Дроздов:

Я мушу ставити крапку з жалем, тому що була досить цікава розмова. Я вам дякую, що ви сьогодні говорили з нами прямим текстом. У нас гостем сьогодні був Ярослав Кендзьор. Наступного тижня у цій студії буде гість із Секретаріату Президента України. Дочекайтеся. Всього доброго.

Ярослав Кендзьор:

І я дякую.



Програму підготовлено за участю Суспільно-гуманітарного консорціуму «Генеза»