КУПОЛ. Культура і Політика. КУПОЛ. Культура і Політика.
 НОВИНИ   ВИБОРИ   СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ   ІНТЕРВ'Ю   ДАЙДЖЕСТ   ГОЛОСУВАННЯ   ПРО НАС  
КуПол по-старому вперед! версія для друку вперед! в закладки! вперед!
 

НОВИНИ

Олександр Ірванець: Культура – це я
30.08.2007

By: Розмовляла Анна ЯЩЕНКО, УНІАН

Олександр Ірванець – український письменник, поет, драматург і перекладач.   1985 року Ірванець разом з Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне угрупування «Бу-Ба-Бу», яке існує і досі.   Його п’єси перекладалися німецькою, польською, англійською, французькою, хорватською і ставилися в театрах Німеччини, Польщі та Люксембургу.



СМАКИ В МЕНЕ ДОСИТЬ ПРИМІТИВНІ

Пане Олександре, Ви побували на Всеукраїнській книжковій виставці. Що цікавого побачили?

З’являється більше гарної, цікавої літератури, яку хочеться купувати й читати. І кількісно її більше. Але ця радість умовна, бо насправді виставки-ярмарки нікого не рятують. Вони робляться для контактів видавців між собою, а також книготорговцями, а, на жаль, ця лінія дистрибуції в Україні зруйновна. Мені один видавець сказав, що в Україні є лише 300 книгарень, і далеко не всі з них беруться за реалізацію української книги. Для 47- чи 46-мільйонного народу це малувато. Отже, мій обережний оптимізм межує з досить суворим песимізмом.

Назвіть імена письменників, на яких зростав Олександр Ірванець...

Я думаю, перелік буде величезний... Читати я почав рано, але читав, що й усі діти – “Рибку”, “Трьох поросят”... Коли я пішов до першого класу (це була осінь Чеської революції 1968 року), більшість дітей з нашого класу не вміли читати. А один хлопчик приніс книжку й каже: “Дивіться, пацани, дзибайте, які малюнки, індійці оно”. Це були “Пригоди Тома Сойєра”. Книжку хлопці подивилися, малюнки сподобалися, а я попросив взяти її додому. Почав читати, щойно вийшовши зі школи, і не міг відірватися, поки не прочитав. Ще був Жуль Верн, Конан Дойль. Я зростав на нормальній літературі, яка була тоді доступна.

А зараз що читаєте, і чи змінюються з часом Ваші літературні смаки?

Смаки в мене досить примітивні, я просто люблю добру літературу і не люблю поганої. Ось такий я зовсім не витончений гурман. Я просто починаю читати: як воно мені йде – просто прочитую, а як не йде – відкладаю. Я вже старий для того, щоб ґвалтувати себе й думати, що от якщо всі від цієї книжки тащаться, то я теж повинен. Часто буває, що від книжки всі тащаться, а я абсолютно там нічого не знаходжу. У мене так було з прозою, мабуть, хорошого письменника Муракамі, але мене вона зовсім не вперла. З іншого боку, я зараз читаю дуже багато нової української літератури – та сама “Сьомга” Юрка Андруховича, “БЖД” Сашка Ушкалова. Нової літератури є досить багато, вона цікава й варта уваги. Інша справа, кажучи високим стилем, “людність наша відучена читати.” Адже в принципі дуже мало людей читає, але я належу до того числа “дуже малого”.

Я НЕ ХОЧУ ВИХОДИТИ ЗІ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ, А ХОЧУ БУТИ ВИГНАНИМ

В Острозькій академії Ви читаєте курс “Специфіка письменницької праці”. Тобто Ви вважаєте, що людину все ж таки можна навчити писати?

Ну, не зовсім так. Людині, яка має здібності, має талант, можна полегшити шлях до цих вершин методом вдалого коригування, спрямовування – добрими книжками, якимись корисними порадами, допомогою у формуванні її світогляду. Адже йдеться про молоду людину, першокурсника 18 років – це зовсім юне створіння, яке ще можна ліпити як глину. І з нього щось може вийти.

На першій лекції я кажу студентам: “Я не буду вас вчити писати. Але я буду вас вчити бути письменниками. А, по-друге, затямте собі одразу, якщо ви маєте ілюзії, що у світі знайдеться кілька тисяч чоловік, які купуватимуть вашу баскранину і ви з того будете жити, то раз і назавжди позбудьтеся цієї думки, і тоді вам буде легше жити”.

Своїм студентам я кажу, що дуже важливо тримати оцей баланс – з одного боку, творча молода людина мусить себе любити й шанувати, інакше нічого не доб’ється, але з другого – не можна себе обожнювати. Треба вміти все таки подивитись на себе іронічно, з насмішкою. Якщо ти роздуєшся як жаба, то просто луснеш, і будуть великі бризки – більше нічого. Тому цей баланс упевненості в собі, самоповаги, навіть любові до себе і критичного ставлення – це дуже важливо. Якщо це є в здоровій розумній пропорції, то молода людина розвивається так, як треба.

Раз уже перейшли до молоді... Ви член журі літературного конкурсу “Смолоскип”...

Я був ним 9 років, але два роки вже ним не є. Я наївся цієї молодої прози, поезії, драматургії...

Але все ж таки, виходячи з багаторічного досвіду, як Ви оцінюєте творчість молоді? Чи здатна вона зробити виклик, виявити оригінальність, епатаж, як це свого часу зробили Ви, заснувавши “Бу-Ба-Бу”?

Тут ти мене заганяєш на слизьке (сміється). Звичайно, я маю рвонути тільняшку на грудях і сказати: “Бу-Ба-Бу” – єдиний і неповторний!” Так воно зрештою і є.

Але це дуже добре, що молоді поети й письменники намагаються щось таке зробити. Останнім часом вони не дуже друкуються, уже пройшла ця епоха. Після “Бу-Ба-Бу” був цілий каскад – у Львові утворилася група “Лугосад”, у Франківську – “Нова дегенерація”, у Харкові – “Червона Фіра”, у Києві – “Пропала грамота”. Ці групи сьогодні так чи інакше припинили своє існування, і тільки три “бубабісти”, як старі динозаври, інколи так виринуть із болота, піднімуть голови, вихаркнуть із горла свій поетичний “бубабістський” крик і знов занурюються на дно історії. Бачите, які з мене поетизми лізуть!

Ви входите до Спілки письменників України. Чи сприяє вона розвиткові та становленню сучасної української літератури?

Я не те, що входжу до неї, я просто з неї не виходжу. Я занадто інертний... Крім того, у мене є свої підстави. Я от зараз чекаю, коли мене виключать з Рівненської спілки письменників за роман “Рівне/Ровно” і сподіваюся, що це станеться. Я не хочу виходити сам, я хочу бути вигнаним.

З іншого боку, якщо бути об’єктивним, спілка на межі 80–90-х зробила дуже багато. Вона була тим стрижнем, навколо якого сформувалася патріотична опозиція, народний рух. Це було, і цього ніхто не заперечить. Колись я слухав радіо “Свобода”, і кореспондент промовив таке (ішлося про тодішню величезну потворну організацію – КПРС): “КПРС – це якесь дуже дивне формування, коли до неї одночасно входить і реформатор Борис Єльцин (він тоді ще був у партії), і консерватор Єгор Лігачов.” Але вони обоє мають членські квитки однієї і тієї самої КПРС.

Так само зі спілкою... Був час, коли членські білети мали і консерватор Борис Олійник, і революціонер Юрій Андрухович. Ну, Андрухович, скажімо, вийшов. А Сашко Ірванець ніяк не може свого білетика збутися, і тому продовжує перебувати в лавах спілки. Це при тому, що я прекрасно усвідомлюю той позитив, який спілка несла на межі 80–90-х років, за що їй честь і хвала.

НЕ ХОЧУ, ЩОБ МНОЮ ПРАВИЛИ ДУРНІ

В одному інтерв’ю декілька років тому Ви сказали: “За десять років Незалежності мало що зроблено на шляху будування нашої української України”. Минуло ще шість років. Чи відбулись якісь зміни?

Мабуть, таки відбулись. Тому що шість років тому ми мали Президента, якого важко назвати патріотом, а сьогодні маємо Президента-патріота. Який там він не є – він патріот України, тут уже цього ніхто не заперечить – ні друзі, ні вороги.

У побудові української України зроблено дуже багато того, що сприяє просуванню країни демократичним шляхом – з усіма вадами й хибами демократії. Зараз показують по телевізії таку для мене страшно прикру і неприємну інформацію – у Луганську відкрили “Музей жертв Помаранчевої революції”. Але це доказ толерантності нашого суспільства й нашої влади. Я не можу, наприклад, уявити, щоб у Москві відкрився музей жертв Путіна або КГБ чи ФСБ. У Москві таке неможливе, і в цьому плані Україна виглядає більш демократичною, більш толерантною, ніж наша північно-східна сусідка.
Що ще приємного? Все-таки з часом доростає і спинається на ноги те покоління, що було народжене за Незалежності чи те, яке в радянські часи було ще зовсім малим й не пам’ятає років рабства.

На попередніх виборах Ви писали сатиричні вірші на кшталт: “Слава Україні! – “Регіонам” Слава!” ...

Це було вже після виборів. А то Ви мене виставляєте тут, як оспівувача “Регіонів”.

Тобто Ви активно цікавитеся політикою... Чи Олександр Ірванець – аполітична людина?

Я активно цікавлюся політикою. Я дуже гостро й саркастично щодо неї налаштований. Це моє життя. Я не хочу, щоб мною правили дурні, і намагаюся з цим у міру своїх скромних сил боротися. А боротись я можу тільки сміхом – висміюванням, обсміюванням.

Зараз над чим трудитеся?

Зараз я пишу прозу. Пишу велику книжку – це буде, очевидно, роман. Більше я нічого не скажу, тому що про незавершені речі говорити не люблю. Також попутно перекладаю драматургію, уже переклав дві п’єси дуже гарного польського драматурга Януса Гловацького. Одна з них навіть поставлена тут у “Молодому театрі”, називається “Четверта сестра.” Друга п’єса (я її переклав порівняно недавно, але думаю, вона теж буде поставлена) називається “Антигона в Нью-Йорку”.

Я ще хочу зробити книжку п’єс такого дуже доброго болгарського драматурга Хрістобойчева, мого близького товариша. У нас він невідомий, але, сподіваюсь, якщо займусь його творчістю, то вдасться щось зробити і в Україні. Тобто зараз я хочу зробити дві перекладні книги, і в проміжках між перекладами дописати свій роман.

ЛЮБЛЮ РОБИТИ РЕЧІ АРТИСТИЧНО

У своїх творах Ви вживаєте суржик. Як Ви ставитеся до цього явища в українській мові? Чи він повинен знаходити своє літературне вираження і чи варто його “унормовувати”?

Справа в тому, що суржик є. Хочемо ми цього чи не хочемо – він існує. Ідеться просто про елементарну письменницьку совість, про бажання бути чесним перед самим собою.

Наведу приклад. Є повість у покійного доброго письменника Євгена Гуцала (я не пам’ятаю, як вона називається) про двох молодих людей, котрі зустрічаються в Києві на Хрещатику, ідуть на каву з тістечком і вищебечують одне до одного такою солов’їною, калиновою... Коли я читав цю повість ще тоді, коли вона була опублікована, мені було прикро. Я вже на той час бував у Києві і бачив, що цього нема...

Для мене важливо писати так, щоб передати цю вулицю, тролейбус, електричку, Майдан такими, якими вони є, а не такими, якими б їх хотілося комусь бачити. Тому я користуюся суржиком. Коли я хочу писати нормальною, чистою мовою, тоді вигадую для своїх п’єс якийсь позаукраїнський контекст. Там немає суржику, тому ще це може бути не Україна і навіть не планета Земля. Це інший простір – моделювання.

Тобто я використовую суржик. А чи люблю його? Я не скажу, що люблю, не скажу, що не люблю. Інколи зустрічаю такий прекрасний характеристичний суржик, що слухаєш і милуєшся.

Колись я так стібнувся. У “Молодому театрі” проводився “Суд над суржиком”, і я висунув ідею, що треба зобов’язати науковців Інституту мовознавства унормувати суржик і зробити його другою державною мовою. Але для цього треба провести нормальну модифікацію, щоб слово “обіззяна” писалося чи з двома літерами “з” чи з однією. Це звичайно був жарт, але у всякому жарті є тільки трішки жарту, а все решта – правда. Суржик уже дочекався на своє вивчення. Професор Леся Ставицька вже видала декілька словників сучасного сленгу.

А щодо ненормативної лексики?

А що, Ви знайшли в мене так багато ненормативної лексики?

Не багато, але є...

Я люблю робити речі артистично. Я, наприклад, написав вірш про рідну мову: “В соннім спокої вогонь твій ледь бився, але страху я тоді натерпівся”.
Мені приємно, коли я цей вірш декламую, я бачу, як на секунду в людей округлюються очі. Потім вони розуміють, що нічого такого не сказано. Коли воно артистично – воно гарно.

Якщо хтось із політиків сказав “нельзя впихнуть невпихуєме” – це широко цитується. Коли це просто брутальна лайка, вона мені не потрібна, і я нею не користуюся. Крім того, порівняно з основною масою сучасної літератури, мої тексти дуже й дуже цнотливі.

Ви закінчили Московський літературний інститут. У Вас ніколи не виникало бажання писати російською?

Я не хочу бути світлішим від Папи Римського. Коли я вчився, я писав російською якісь епіграми на своїх однокурсників, але це не було серйозно.

Коли до мене звертаються якісь порядні російськомовні видання, то я журналістські матеріали пишу російською. Я добре знаю цю мову. Коли я вчився в Літінституті, я своїм русакам-однокурсникам виправляв помилки в їхніх творах, тому що я краще знаю цю мову. Але бажання писати не було. Я завжди знав, чи в голові чи в підсвідомості, що я – український письменник.

Хто першим читає Ваші твори?

Переважно, дружина. Треба віддати їй належне, вона не відмовляється... Але я силоміць не кажу: “На, почитай!” – а пропоную: “Хочеш прочитати?”

Раніше, якщо твір присвячувався якійсь конкретній людині, то вона і бачила цей твір першою. Я цьому не надаю якогось надто великого значення.

Є речі, які ще ніхто не бачив. Є речі, які в комп’ютері, є – які в голові.

А до критики як ставитеся?

До критики ставлюся прихильно, але теж з поправкою. Є нормальна, розумна, конструктивна критика і, скажемо так, обґрунтована, а є просто злі неприємні для мене статті, хоча останнім часом я просто перестав їх читати.

Часто критики є колишніми нездалими письменниками. У їхніх критичних творах між рядками проглядається така глибока, така ущербна чорна заздрість до тих людей, котрі можуть написати щось вартісне.

Ви пишете за принципом “жодного дня без рядка” чи тільки коли прийде натхнення?

Для того, щоб триматись у формі, я намагаюся просто весь час придумувати якісь тексти. Причому дуже багато йде в шлак, у відвал. Коли я бачу дотепну чи – навпаки – недотепну рекламу, я її намагаюся обіграти, переінакшити, щоб мені було цікаво. Або пишу який-небудь чотиривірш, щоб собі довести, що я це можу, що я здатен.

Ви якось написали, що праця письменника нелегка і невдячна. Чи насправді все так погано?

Вона справді нелегка. Коли я був молодим чоловіком, я сміявся з вислову Льва Толстого, я тоді не розумів цих слів: “Коли щось робиш – то роби добре, або не роби взагалі”. Зараз я сам стою на цих принципах. Писати треба добре, а добре писати важко. Тому пишу мало й повільно. І за це сам на себе серджусь.

КУЛЬТУРА – ЦЕ Я

Якось під час якогось публічного обговорення проблем української культури Ви написали плакат “Культура – це я” і прикріпили собі на груди. Це був засіб Вашого самовираження чи протесту?

Там так багато говорилося про культуру... Я спізнився, а там на дошках було понаписувано багато визначень культури. Я подумав, треба придумати щось таке, чого тут нема. Мені стрельнуло – Людовік XIV: “Держава – це я”. І тут я собі придумав: “Культура – це я”. Чом би й ні? Я собі так написав і поклав на груди. Це, знову ж таки, той випадок, коли в кожному жарті є трішки жарту.

Яким твором Ви пишаєтесь найбільше? Що у Вас писалося найскладніше?

Це, мабуть, один і той самий твір – роман “Рівне/Ровно”. І я насправді ним пишаюся. Я думаю, що поки це моє найвище досягнення.

Як відомо, ви соратник Юрія Андруховича, Віктора Неборака...

Це вони мої соратники!

Як з ними зараз складаються стосунки, і з ким ще з українських письменників Ви товаришуєте?

З Юрком і Віктором у мене чудові стосунки. Ми зустрінемося 6 вересня у Львові, там відбудеться презентація нового видання – “Вибране “Бу-Ба-Бу”. Стосунки тривають, вони дружні, ми любимо одне одного, передзвонюємося, пишемо мейли, тримаємо одне одного в полі зору.

А з інших авторів? Вважаю близькими друзями прозаїка Євгенію Кононенко, з молодог покоління – Жадана, Андрія Бондаря, зі ще молодшого – Марину Соколян, Світлану Пиркало, Софійку Андрухович. Але це далеко не всі... Є друзі, які не мають жодної причетності до літератури. У мене багато друзів.



Назад до списку

17:29 (24.01.2022)
Російська Дума у лютому розгляне визнання "республік" ОРДЛО

14:26 (24.01.2022)
ЄС пригрозив Росії масштабними наслідками за військову агресію проти України

13:24 (24.01.2022)
Бомбардувальники, кораблі і війська: США думають, чим допомогти Україні

11:12 (24.01.2022)
"Не бачимо причин": ЄС не планує евакуювати родини дипломатів з України

10:28 (24.01.2022)
"Європейська солідарність" вирвалася в лідери, а Зеленський і Порошенко ідуть поруч

no news in this list.

no news in this list.

Продається домен
правда.укр

Ідеально підходить для новинного сайта, чи інтернет-газети.
Вартість домена - 2500 USD

Контактна інформація
cu_pol@yahoo.com

no news in this list.

no news in this list.

Lolitastad Stockholm, Sweden Flyttstädning i Stockholm - Städhjälp från Lolita Städ We are cleaning company located in the Stockholm city, Sweden
Interested in Muslim Marriage? Check out Muslims4Marriage.com
Shop for your new or used Chevy, Ford, Ram, or GMC lifted trucks for sale at OnlyLiftedTrucks.com

no news in this list.

no news in this list.

10:06 (24.01.2022)
Командувач ООС заявив про готовність українців роздирати росіян голими руками

09:45 (24.01.2022)
Міністр оборони: розгортання територіальної оборони в Україні триває цілодобово

09:40 (24.01.2022)
Держдеп дозволив виїхати з України дипломатам США і зобов’язав вивезти їхні сім’ї

17:18 (23.01.2022)
У Росії заявили, що відключити її від SWIFT "де-факто неможливо"

15:33 (23.01.2022)
Загроза Україні з боку РФ: Байден провів нараду по реакції на дії Путіна

Блок статей, Каталог статтей

no news in this list.

Центр політичних досліджень. Суспільно-гуманітарний консорціум «Ґенеза».
© 2004. КуПол (Культура і Політика). Всі права застережено.
© 2004. Розробка WebКузня