Не мені вам казати, як вже дратує вся ця політика з торгами. Сьогодні пропоную Вам трошки метафоричну і таку критично-скептичну візію, скептичний погляд на те, що відбувається.

Уявіть собі Ющенка, Тимошенко, Януковича, які не бояться навіть чорта, аби лиш би плазувати перед паном Доларом. Це все ви можете не тільки уявити, але й побачити на власні очі у понеділок, 15 жовтня. У Львівській опері о 18.00 відбудеться унікальна вистава, яка має назву «Пекельні вибори». Це перша за часи незалежності вистава в жанрі політичного трагіфарсу. Дійовими особами тут будуть реальні політики, плюс згадуваний чорт і плюс згадуваний пан Долар.

Як ви розумієте, це вже цікаво, тому ми сьогодні вирішили детально розпитати про це нашу гостю. У нас в гостях заступник голови партії «Велика Україна», а саме ця партія є організатором цієї вистави, Ірина Самаріна.

Пані Ірино, я вас вітаю у цій студії. Ви вже у нас були, знаєте, що у нас свої запитання до вас мають журналістки львівських ЗМІ. А експертом є президент Суспільно-гуманітарного консорціуму «Ґенеза» Любомир Скочиляс. Спочатку сюжет, а потім ми повернемося у цю студію, щоб метафорично-скептично говорити про велику політику.

Транслюється сюжет:

Ірина Самаріна вже гостювала в програмі Прямим текстом» і тоді вона від імені новоз’явленої партії «Велика Україна» презентувала своє бачення того, що робиться в політиці. Однак цього разу Ірина Самаріна від імені цієї партії буде презентувати унікальний проект, а саме театральну виставу під назвою «Пекельні вибори». Чому великоукраїнці вважають політику театром, а вибори пеклом, сьогодні й спитаємо в Ірини Самаріної напряму – прямим текстом.

Студія.

Остап Дроздов:

Багато львів’ян бачили ті афіші, які анонсують це дійство. Але кілька слів скажіть, чому ви вважаєте вибори пеклом, а всю політику театром, де «розводять» виборців.

Ірина Самаріна:

Дійсно це так. І політична партія «Велика Україна» не стала писати в газетах про це, не стала виступати по телебаченню, а створила політичний театр «Народна сцена». Політичний театр «Народна сцена» створений саме для того, щоб показувати людям життя таким, як воно є. Тільки політичне життя. Виявилося, що це має успіх. Прем’єра «Пекельних виборів» відбулася в Києві в Молодому театрі і це дійсно унікальна вистава, тому що політики називаються своїми іменами. Якщо то Ющенко, то Ющенко, якщо Янукович, то Янукович, якщо Тимошенко, то Тимошенко.

Остап Дроздов:

Розкрийте інтригу: хто який герой. Хто добрий, а хто поганий. До чого там чорт і пан Долар.

Ірина Самаріна:

Сюжет приблизно такий. Ці політики потрапляють у пекло. У пеклі вони ведуть себе точно так само, як у житті. Це швидко набридає чортам, які вирішують їх відправити на землю. Але всіх не можуть, треба обрати когось найліпшого. І от в пеклі проводяться вибори-перевибори. Поведінка політиків набридає навіть у пеклі. Цікаво те, що за задумкою режисера Тимошенко грають дві акторки – чорна та біла Тимошенко. Біла – то для людей, а чорна – сама для себе. Ющенка і Януковича грає один актор.

Остап Дроздов:

Тобто, ви натякаєте, що то одне й те саме.

Ірина Самаріна:

Так, це одне й те саме і глядачі те бачать. Різниця – тільки гра. Сутність одна і та ж. І всі відомі нам персони, такі як Симоненко, Мороз, Вітренко з’являються. Особливу роль грають декорації в стилі 30-50-х років. Однією із декорацій є афіша фільму «Хрещений батько», де «хрещеним» батьком є Віктор Янукович. Є афіші, на яких зображені і соціалісти, і декорації, де написано – «Де ви, нові політичні обличчя?». А особливо львів’янам сподобалась афіша з красивою дівчиною, яка закликала: «Обдури, і я віддам тобі свій голос». Ці декорації придумав голова партії Велика Україна Ігор Геко, якому належить ідея політичного театру.

Остап Дроздов:

Метафори метафорами, а ви, очевидно, брали за основу ті реалії з такою метою, аби це дійсно у глядача викликало певні прямі асоціації.  Тому плавно перейдемо до обговорення нагальних політичних питань. Чи ви дійсно вважаєте, що цими виборами, не пекельними, а нашими українськими, людей розвели як не кажу кого? Дуже багато людей, перепрошую, політиків, а не людей, перед достроковими виборами нам розказували, що це такі доленосні вибори, після яких народ має розсудити політиків, які думають тільки про себе і так далі. Тепер, дивлячись на всі ці торги, на ці всі «кидалово» і так далі, і так далі, починаєш розуміти, що народ знову використали ті самі погані політики. Як ви дивитеся на все це? Партія, яка не брала участі у виборах, а просто збоку їх спостерігала.

Ірина Самаріна:

Як ми на це дивимось – це теж видно по виставі. Є й друга частина вистави, яка показує життя з боку народу. Тобто, перша частина – це те, що відбувається в політикумі, а друга – те, що відбувається в житті. І вистава є двомовною: мова політиків і мова людей. Політики хочуть влади, а люди хочуть зовсім іншого. Не співпадає зовсім мова політиків і мова людська. Тому в Україні політики давно не розуміють людей. А люди вже давно не розуміють політиків в плані того, що зовсім не ясно, що відбувається, що буде далі, яким шляхом буде розвиватися Україна. Люди чують тільки обіцянки і все.

Остап Дроздов:

Людей використали, на ваш погляд?

Ірина Самаріна:

Так. Тому що система закритих партійних списків не могла ніяк врахувати думку і роль народу у виборах. Люди ніяк не могли впливати на те, хто буде в списках. Вони могли тільки проголосувати за Тимошенко, за Януковича. Або проти Тимошенко, Януковича. За гарну етикетку. І тому з самого початку це було суцільною брехнею. Бо коли списки закриті. Коли людина не має змоги їх формувати – це не вибори, це суцільна брехня.

Тому ми з самого початку не брали участі у виборах. Ми відмовлялися з будь-ким йти у блоці. Ми чули від кожної політичної сили обіцянки привести нові політичні обличчя і ми пропонували всім політичним силам нові політичні обличчя, навіть не з партії «Велика Україна», а просто відомих людей. Ми письмово зверталися до Блоку Тимошенко, до Блоку Ющенка, до Народної самооборони. Просто коли Луценко каже, що він за відкриті партійні списки, то має за це відповідати не після виборів, як всі обіцяють, а в процесі виборів. І та політична сила, яка про це заявляла, мала б із самої себе зробити приклад.

Роксоляна Бакович:

Якщо ви вважаєте, що всі ті політики, які перемогли зараз на виборах, будуть представлені у парламенті таким своєрідним політичним пеклом, то має бути як протилежне політичний рай. Чи ви вважаєте таким політичним раєм свою партію. Якщо так, то чому?

Ірина Самаріна:

Ми вважаємо, що всі ті політики, які являють сьогодні політичне пекло, вони найближчими роками закриють сторінку книжки, яка називається «Останні роки існування незалежної України». Всі ці роки для України втрачені. Такі як ми з’явилися на тлі людських розчарувань. Я не кажу, що ми одні такі. З’являться ще десятки партій, які стануть партіями майбутнього. Ми хочемо написати нову історію України. Ми не хочемо бути пов’язаними з будь-яким прізвищем. Якщо назвеш когось, то завжди з’явиться 5 млн, 6, 8 млн людей, які проти цього прізвища, які не хочуть пов’язувати майбутнє своїх дітей з цим прізвищем. Але доводиться.

Ми думаємо, що Україна ще декілька разів переживе вибори для того, щоб зрозуміти, що має бути зовсім нова історія. Мають прийти зовсім нові сили і може це і стане політичним раєм.

Остап Дроздов:

Прошу слова експерта. Любомире, як вам такий метафоричний, пекельний погляд на українську політику?

Любомир Скочиляс:

Я в тому плані можу погодитися з пані Іриною. Але з іншого боку я хотів би сказати, що чи не надміру зараз ті, хто десь не при справах, хто стояв збоку, намагаються перетворити все-таки серйозні політичні події у своєрідну профанацію. Ми вже десь в різних експертних середовищах відзначали, що ці останні дострокові вибори якраз значною мірою характеризувалися домінуванням телекратії. Фактично виборці робили вибір за такий короткий час різних аспектів вияву тих чи інших політичних сил на основі телевізійної картинки.

Коли ми зараз говоримо про театр «Пекельні вибори», то, з одного боку, абсолютно доречно критикувати те, що є негативне в політиці. А негативного є багато. Але з іншого боку, все-таки я думаю, що треба відчувати певну межу, і не перетворювати у повний фарс. Тому що все-таки не тільки політики брали участь у цьому фарсі, а й мільйони українців.

Остап Дроздов:

Це є трагіфарс. Є ця межа, пані Ірино?

Ірина Самаріна:

Тому наша вистава складається з двох частин. Це є фарс з точки зору політиків і з точки зору народу.

Остап Дроздов:

Мені цікава ваша думка як політика, представника партії, яка не брала участі у виборах. Для мене особисто залишається загадкою, чим керується виборець, голосуючи за когось? Харизма лідера? Якось занадто незріло політично, якось дуже примітивно. Чи це поділ на «свій»-«чужий», що в даному випадку неможливо. Ваша думка.

Чим люди керуються? Наприклад, у Львівській області кожен другий голосував за БЮТ? Феномен.

Ірина Самаріна:

Це не феномен. Щодо того, що кожен другий проголосував за БЮТ, для нас є відповідь чіткою і зрозумілою. Тому що БЮТ краще за всіх інших володіє методами пропаганди. Багато хто володіє методами агітації. Є різниця між агітацією і пропагандою. Бо пропаганда діє на емоції, а агітація – це заклик до дії. І коли людей просто закликають – прийдіть за когось і проголосуйте, а люди не розділяють цінності Литвина чи когось там ще, то вони і не підуть за цю людину проголосувати.

А Тимошенко дуже вдало створює себе як вдалий пропагандистський образ. В цьому секрет. Як певний товар. Трошки різні методи.

Остап Дроздов:

Є політичний маркетинг. Це просування певного товару, в даному випадку політичного.

Ірина Самаріна:

Пропаганда не є реклама. Пропаганда створює певні цінності, які діють на емоції людини і ці цінності людина пов’язує саме з Тимошенко. Тимошенко це вміє і не можна просто сказати, що вона із себе створює товар рекламний.

Остап Дроздов:

На ваш погляд, це була маніпуляція? Бо ми пам’ятаємо Нострадамуса, Вангу. В країні БЮТ зайняв друге місце.

Ірина Самаріна:

Я думаю, що перше. Тому що, якщо рахувати не по відсотках, а по мільйонах голосів, то БЮТ – це єдина партія, яка набрала голосів більше, ніж на минулих виборах. Якщо ми кажемо про відсотки Януковича, то треба пам’ятати, що він фактично набрав менше і фактично програв. І ми знаємо, бо в нас є сильні організації на Сході, що на 17 годину в день виборів явка становила реальна 45-50 відсотків. І тому ми вважаємо, що ПР знає краще, звідки взялися 7 мільйонів.

Якщо ти прихильників набрав менше, ніж на минулих виборах, навіть дострокових. Якщо ти знаєш реальну явку, то це означає для країни, що Партія регіонів стоїть сьогодні перед великим викликом і цей виклик називається «президентські вибори», на які вже ніяким чином не можна виставляти кандидатуру Януковича. І це втішає.

Остап Дроздов:

Я пам’ятаю вашу участь в програмі «Прямим текстом». Це було навесні. І ми вас спозиціонували як свого роду донецьку політичну силу, альтернативну до Партії регіонів. Чи дійсно в Донецьку така безапеляційна підтримка Партії регіонів. Чи це є до певної міри міф?

Ірина Самаріна:

По-перше, міф про те, що ми є донецька партія. Ми були громадською організацією зі сходу, яка створила політичну партію «Велика Україна». Якщо дивитися на партію «Велика Україна» сьогодні, то однакова кількість представників Заходу і Сходу, і трошки менше Півдня і Півночі України. Наші аналітики, наприклад, з Тернополя.

Щодо безапеляційної підтримки на Сході ПР, то це нав’язана думка. Ми ж бачимо явку. Якщо були пусті виборчі дільниці. В Києві, до речі, вони теж пустували.

Остап Дроздов:

Тобто, політичні сили докидали собі голосів.

Ірина Самаріна:

Я думаю, що так, але це неможливо встановити. Ми знаємо, про це говорив пан Олег Тягнибок, що у виборчих комісіях немає представників позапарламентських партій. Все це – суцільна фальсифікація. Тому що рахують ті, хто є в парламенті. Нам було дуже дивно, що Свобода набрала так мало голосів. Ми проводили дослідження і, наприклад, у Києві багато хто хотів голосувати за Свободу. Наш запорізький представник спеціально прийшов проголосувати за свободу у Запоріжжі, а потім не знайшов свого голосу. Тому що свобода – це позапарламентська партія, яка не могла мати ніякого впливу на виборчий процес.

Уляна Флишко:

Якщо на деякий час відійти від загальноукраїнської політики і перейти на регіональний рівень, то скажіть, будь ласка, які б ролі ви віддали, зокрема, пану Садовому, Олійнику, Деньковичу?

Ірина Самаріна:

Що стосується Садового, то треба пам’ятати, що Садовий є мером сьогодні. Що стосується місцевої влади, то це є окрема гілка влади. Дуже сьогодні важко не рахуватися з цим. І вже стала особливою течією, яка є в Україні, але яка ще не показала своєї сили.

Нам важко давати оцінку пану Садовому. Нас тільки турбує, скажімо те, що у нього дуже важкі стосунки із ЗМІ. Там, де не складаються стосунки із ЗМІ, завжди є питання до мера.

Остап Дроздов:

І з депутатами не дуже складаються.

Ірина Самаріна:

З депутатами і не мають складатися дуже дружні стосунки. Це є правильно. Але із ЗМІ стосунки на грані фолу – це завжди викликає багато запитань до мера.

Остап Дроздов:

Зараз всі дуже уважно стежать – хто з роздратуванням, хто із сумом, хто з жалем – з приводу торгів за коаліцію. В народі є така думка, що Юлю хочуть прокатати і назад послати в опозицію. Як вам такий варіант?

Ірина Самаріна:

Щодо народної думки, то вона з’являється тільки тоді, коли Юлі так вигідно, щоб народ так думав. Це по-перше. По-друге, Тимошенко сьогодні є політичною силою, яка стала першою на виборах. Якщо вона є переможцем, то вона має перемогти і в боротьбі за владу. Таке завдання для переможця. Якщо вона не переможе в боротьбі за владу, програє знову, то це означає, що, на жаль, вона не є переможцем. От і все. До перемоги будь-яка політична сила має бути готовою. Точно так, як мав би бути готовий до перемоги Ющенко у 2004 році. Він не був готовим до перемоги.

Остап Дроздов:

Країна сказала Ющенкові: шановний Віктор Андрійович, ваш рейтинг 14 відсотків. І при цьому рейтингу президент під час «торгів» по коаліції гне свою лінію – йому треба силовиків, йому потрібне скасування закону про Кабмін, тобто повернення певних повноважень. Наскільки логічною чи «нахабною» можна назвати позицію президента?

Ірина Самаріна:

Про Ющенка сьогодні навіть немає що сказати. Він є слабкою політичною фігурою, яка хоче мати повноваження сильної політичної фігури. Він перестав бути переможцем з того часу, коли відбулися президентські вибори. Це по-перше. Тому все, що говорить і буде ще говорити Ющенко, це навіть сьогодні важко коментувати. Бо пропозиція зробити прем’єром Віктора Януковича була від Ющенка.

Остап Дроздов:

Що відбувається? Нав’язування широкої коаліції безальтернативно. Або погоджується Тимошенко і йде працювати в широку коаліцію або ні, то до побачення.

Ірина Самаріна:

Відбувається те, що і після виборів 2006 року. Відбувається просто друга дія може трохи з іншими акцентами. Зараз відбувається те саме. Ми будемо мати знову заглиблення кризи, будемо мати нові вибори дуже скоро. Будемо мати в суспільстві повне розчарування в багатьох політичних особистостях. Я думаю, що і поглибиться розчарування в Ющенкові.

Остап Дроздов:

Прозвучало запитання – що відбувається. Думка політолога.

Любомир Скочиляс:

Власне, думка в мене трошки інша, ніж в пані Ірини. На даному етапі помилково було б говорити, що Ющенко є слабким політиком. Можливо, він проявляв певні слабкості на різних етапах свого президентства, але якраз те, що його рішення про дострокові вибори все-таки було реалізоване, незважаючи спочатку на зовсім відсутню зацікавленість у Регіонів, і те, що зараз він намагається включитися в цей переговорний процес по формуванню коаліції, є якраз свідчення все-таки сильного політика, оскільки він свідомий того, що Юлія Тимошенко в плані намагання охопити якомога більше виконавчих повноважень мало чим відрізнятиметься від прем’єра Януковича. І можливо вона буде ще у вигіднішій ситуації, тому що формально все-таки залишається партнером для Віктора Ющенка, в той час, як Янукович завжди був його опонентом, навіть попри те, що він був його візаві по виконавчій владі.

Я б сказав так: позиція Ющенка, якщо не виходити з морально-етичних міркувань, а виходити з міркувань політичної доцільності, є абсолютно зрозумілою і вмотивованою. Ці дострокові вибори він якраз проводив із своїх міркувань. Юлія Тимошенко йшла на дострокові вибори із своїх міркувань, Партія регіонів – із своїх. Зараз кожен намагається отримати максимум за цим результатом.

Остап Дроздов:

Тобто, ми, виборці, тут ні при чому. Дякую за коментар. Є запитання журналіста.

Роксоляна Бакович:

Ви критикуєте великі партії, парламентські партії, які перемагають у виборах. Скажіть, будь ласка, як ви бачите мету існування своєї партії, яка є маленькою, мало кому відомою, ви не брали участі у виборах, і не реалізовує основну мету політичної партії – не представляє інтереси виборців і не бореться за владу і не реалізовує свою програму? Чи достатньо для вас тільки такої діяльності як постановка таких вистав?

Ірина Самаріна:

Ні, не достатньо. Але ми кажемо про те, що ми нова політична партія. 15 вересня нам виповнився рік. Парія, якій рік, вона не може брати участь у виборах взагалі. Вона ще не може за цей термін розбудуватися як структура організаційно і політично. Тому, якщо партія створюється і за рік починає брати участь у виборах національного рівня, то треба замислитися, для чого ця партія створена.

Наш формат - це боротьба за владу, як у всіх партій. Ми хочемо прийти до влади, хочемо взяти участь у національних виборах і перемагати у 2011-2013 роках. До цього ми готуємось. Раніше ми про себе заявимо як партія національного рівня на президентських виборах. Ми не будемо виставляти кандидатуру президента України, але партія заявить свою позицію – вона для цього вже буде мати певні сили. Партія буде брати участь у місцевих виборах. А ті, хто створюють партію, і через місяць шукають собі місце в блоках і беруть участь у виборах, це просто брехня, заробляння грошей. Ми не для того створюємо партію, щоб через місяць, через рік комусь запродатися і не виконати свої завдання.

Остап Дроздов:

На цих виборах ми маємо 3 відсотки людей, які проголосували «проти всіх». І це є найвищий показник графи «проти всіх» на всіх виборах. Крім того, 38 відсотків людей не прийшло на дільниці. Фактично кожен третій українець на цих виборах махнув рукою на політику і пояснив, що ця політика йому вже в печінках сидить. Що це означає і чого чекати в цьому контексті?

Ірина Самаріна:

Є відповідь на це питання. Її діють політологи. Коли настане той час, коли таких людей буде під 60 відсотків, то настане час нових партій. Ще рік-два і все.

Остап Дроздов:

Дивіться, який парадокс. Людей менше приходить на вибори. З цих людей, які прийшли, більше проголосувало «проти всіх». Натомість основні політичні гравці, які вже роками сидять у парламенті і просто живуть з нього, тільки нарощують. Парадокс в чому тут?

Ірина Самаріна:

Парадокс у виборчій системі. Вона створена саме під політиків, які сьогодні при владі. Вона не дозволяє народу брати участь у політиці. Туди не можна потрапити не тільки новим силам, так як є у Європі. Нема представництва національних меншин і тому ця система сама себе консервує.  Ми кажемо про те, або найближчими роками мають з’явитися нові лідери національного масштабу, або через декілька років України просто не стане як держави.

Остап Дроздов:

Ще один парадокс. Рейтинги основних партій, крім Мороза, ростуть. Відсотки чи рейтинги. Про що йдеться? В Україні показують стовпчики з відсотками і людям нав’язується думка, що це думка народу.

Ірина Самаріна:

Насправді виросла підтримка тільки Блоку Тимошенко. Так що треба дивитися по людях, а не по відсотках. Янукович втратив, втратив Ющенко, втратили інші політичні сили. Тільки Тимошенко може сказати про те, що рейтинг для неї піднявся. Це і є питання до ЗМІ. Це дуже правильна думка, що сьогодні політика живе у телевізорі.

Остап Дроздов:

Політики – це шоумени. Дивимося на Інну Богословську як на акторку з екзальтованим виразом обличчям.

Ірина Самаріна:

У багатьох країнах Європи заборонено вести таким чином політичні кампанії. Ми б взагалі заборонили або дуже б обмежили час політичної реклами.  Визначили б його для кожної партії на рівні 40 хвилин. Хай спілкуються з виборцями.

Уляна Флишко:

З ваших слів зрозуміло, що ці політики, які вже потрапили до парламенту, вони є бездарними. Чи є можливо у вас якийсь рецепт, щоб вони очистилися і щоб до наступного скликання парламенту потрапили?

Ірина Самаріна:

Для очищення людей або політичних сил, які вже склалися, є тільки один спосіб – нове виборче законодавство, яке основане на системі відкритих партійних списків або на змішаній системі. Сьогодні говорять про те, що давайте зробимо регіональні списки, але закриті. Це буде те ж саме. ДО того часу, поки виборець не матиме впливу на формування списків, не буде голосувати за партію, за людину, нічого не зміниться. І тоді будуть ще вибори, ще вибори. А потім прийдуть нові політичні сили. Такі як ми і такі, як Тягнибок. Тягнибока ми вважаємо людиною з майбутнім.

Остап Дроздов:

Бачимо єднання Сходу і Заходу.

Любомире! У нас така думка з’являється у цій студії, що щось має бути кардинальне з нашими елітами. Або це має бути оновлення, або ми будемо жити в цих перевиборах, торгах і підкилимних домовленостях ще роками і роками.

Любомир Скочиляс:

Почну з такої думки, яка повністю збігається з думкою пані Ірини, що основна проблема тієї ситуації, яку ми маємо зараз в парламенті і яка була після 2006 року якраз спричинена пропорційною виборчою системою. І це такий парадокс український, тому що взагалі класично, і це в світі спрацювало, вважається, що пропорційна виборча система сприяє структуруванню, сприяє становленню партій і, відповідно, розвитку партійної системи. Тобто, ми б мали мати хоча би з 10 політичних партій різного ґатунку, які могли б бути представлені у парламенті.

В Україні, як ми бачимо, відбулося щось зовсім протилежне. Тобто, консервація партійної системи і навпаки – укрупнення. Зараз ми можемо говорити фактично про двоблоковість в українській політиці. І тут спрацьовують кілька моментів. Коли йдеться про дострокові вибори, то спрацьовує фактор часу, тому що розосереджувати увагу на інші дрібніші політичні сили виборець не мав часу. По-друге, тут спрацьовує традиційна для українців і знову ж таки історично сформована інерційність. Українці дуже тяжко переорієнтовуються на інші політичні сили.

Я абсолютно прихильний до тієї думки, що все-таки перспектива у малих партій є, тому що не може бути інакше. Така двоблоковість не відповідає сучасному стану і настроям суспільства. І можливо не на цих виборах, і навіть не на наступних, але ми все-таки дійдемо до певної межі оцієї анормальної ситуації, коли тільки важковаговики присутні у політиці. І тоді ми отримаємо багато інших партій, частина з яких зможе претендувати на місця в парламенті.

Ірина Самаріна:

Сьогодні можна говорити й про те, що є для малих партій прохідний бар’єр на рівні 3 відсотків. Він не має збільшуватися. Він має бути зменшений для того, аби кожні сто тисяч виборців мали свого депутата. І мали свої інтереси в парламенті як національні меншини. Що стосується виборчого законодавства і пропорційної системи, то тут є що прокоментувати. Справа в тому, що в багатьох країнах Європи пропорційна виборча система має за відкритими списками, або виборці голосують по-іншому так, що їхня думка враховується.

Є тільки три країни – Білорусь, Росія і Україна, у яких існує виборча система за закритими списками. Дуже дивно, що ті люди, які говорять народу про демократію, проголосували за систему, яка існує тільки в трьох країнах і назвали її європейською. Ми уважно вивчали законодавство в європейських країнах, у нас є збірники усіх виборчих кодексів всіх країн Європи. Ми не знайшли такої виборчої системи, як в Україні. Це є найгірший приклад для Європи.

Остап Дроздов:

Коли ми говоримо про малі партії, позапарламентські, то ми дуже часто переходимо на тему, що це є технологічні проекти, які покликані відтягувати голоси. Сюди зараховують КПУ оновлені і так далі. Вам пропонували когось «помочити»?

Ірина Самаріна:

Нам скоріше пропонували просто далі не розвивати партію, а зайняти місце в списках БЮТ і Нашої України. Це було. Це була напівфінансова, напівполітична пропозиція. Ми не погодились, бо навіщо тоді було створювати партію, збирати 39 тисяч підписів по всій Україні на її підтримку.

Роксоляна Бакович:

Ваша партія ще не має лідера Львівської обласної організації. Чому за рік існування партії ще не обрано такого лідера? Чи суспільні лідери Львівщини є настільки демонізовані, що не достойні очолити обласну організацію, чи просто замало часу?

Ірина Самаріна:

Просто ті люди, які сьогодні працюють у львівській організації, на сьогодні вона розвивається, і вони займають посади не на рівні лідера партії. Не на рівні лідера обласної організації. Формально вони є, але це люди, які більше є керівниками проектів. Сьогодні ми шукаємо керівника львівської обласної організації, який би очолив організацію, зробив би її сильною. Так склалося на цей час. Але ми хочемо створити сильні організації у Львові, Івано-Франківську і Тернополі і тому ми шукаємо людей, які б мали вплив, які б були шанованими і поважними. І які б знали, що таке політична робота і її не боялися. І не боялися працювати проти влади місцевої. Тому що неважко критикувати президента. Але попробуй щось сказати про мера чи губернатора.

Якщо казати про бізнес і владу, то людина, яка йде у політику, вона має усвідомлювати, що їй треба вибирати. Голова Запорізької організації як тільки організував акцію, то до нього одразу були претензії як до бізнесмена.

Уляна Флишко:

Ви говорили, що будете брати участь у наступних виборах. Для цього потрібні чималі кошти. Чи є у вас на увазі якісь спонсори?

Ірина Самаріна:

Організаційна структура партії фінансується її засновниками. Так має бути. Це оргструктура – секретаріат, не політична структура партії. Як показав наш досвід в областях, якщо є гарний проект, то він сам себе годує. Знаходяться гроші не на партію, а на ті проекти, які важливі для громадян. Знаходяться кошти і в місцевих бізнесменів, і просто у людей. І не тільки у коштах справа. За свій шлях ми добре зрозуміли, що дуже часто на хорошу ідею багато коштів не потрібно.

Наприклад, у нас недавно в Запоріжжі пройшов антифашистській фест. Коли він просто був фестом, на нього мало хто звертав увагу, а тільки ми його наповнили політичним змістом, то бажаючих було дуже багато. Треба політично працювати і завжди знайдуться прихильники, якщо не партії на певному етапі, то ідеї.

Остап Дроздов:

Ми мали фактично голосування «проти». Ті, хто голосував за Юлію Тимошенко, вони голосували принципово проти донецьких, тому що це просто бандити. Відповідно ті, що голосували за донецьких, вони принципово голосували проти помаранчевої чуми, тому що це бандерівці. Країна фактично далі залишилася розколотою політичними симпатіями. Ваш погляд як не львівського політика. Це так чи не так?

Ірина Самаріна:

Це так і цей розкол поглиблюється. Я ще рік тому казала, що країна перетворилася на федерацію за політичними уподобаннями. Всі нібито проти федерації, але політики її вже поділили. Було на три частини – БЮТ, НУНС і Регіони. Зараз фактично на дві. Ви добре розумієте, що на території, яка контролюється Партією регіонів, ніяка політична сила не має впливу на силові структури і навпаки. Це буде поглиблюватися. Якщо не з’являться нові лідери.

Остап Дроздов:

Я всім дякую за участь у програмі. Зараз маєте можливість про анонсувати цю трагіфарсові виставу. Багато певно буде охочих на це подивитися.

Ірина Самаріна:

Ви знаєте, охочих вже багато. Тому що заявок вже вдвічі більше, ніж місць в Опері. І там, де ми хотіли віддати сто квитків, то доведеться віддавати десять. Ми розуміємо, що це не тільки бажання подивитися на нас, а просто прийти в Оперу. Ми сподіваємось, що вистава «Пекельні вибори» не тільки сподобається львів’янам, але кожен, хто буде її дивитися, зробить для себе висновки.

Це буде понеділок, 15 жовтня о 18 годині у Львівській опері.

Остап Дроздов:

Дякую, що ви сьогодні прийшли до нас і поговорили про «пекельну політику». У нас сьогодні в гостях була заступник  голови партії «Велика Україна» Ірина Самаріна. Всього вам доброго.


Програму підготовлено за участю Суспільно-гуманітарного консорціуму "Генеза".