Разом зі мною запитання мають представники львівських ЗМІ. В якості експерта у нас сьогодні політолог, керівник Лабораторії соціальних досліджень Ігор Марков.

Наша передача розпочинається маленьким вступним сюжетом. І ми згодом повертаємось у цю студію.

Транслюється сюжет:

Ця людина фактично одноосібно розпочала зміну політичного ладу в Україні. Микола Мельниченко прищепив частині українців повагу до правди, якою б вона не була. Але як завжди, усе велике якраз і потерпає від своїх розмірів. Плівки Мельниченка можуть привести на лаву підсудних сотні українських політиків. Отже, дискредитація плівок влаштувала б усіх. Так, власне, й сталося. Плівки Мельниченка стали політичним товаром. Мета сьогоднішньої програми «Прямим текстом» віч-на-віч з’ясувати у майора Мельниченка, з чого, власне кажучи, усе й почалося.

Студія.

Остап Дроздов:

Пане Миколо, я пропоную почати з дуже короткого, але основоположного питання. Немає людини, яка не знає про плівки Мельниченка. Це вже став політичний феномен, феномен правдолюбства. Чи не здається вам, що вас спочатку використали. Зараз плівки перестали сприймати серйозно і, як наслідок, там, де зафіксована чиста правда, тому що як журналіст у цьому не сумніваюсь, тепер це вже перестали серйозно сприймати. Як ви могли б це прокоментувати як майор Мельниченко?

Микола Мельниченко:

Доброго вечора, львів’яни. Я дуже радий, що маю можливість у прямому ефірі спілкуватися з вами. І те, що ви можете почути мої аргументи в прямому ефірі без купюр.

Я погоджуюсь із сюжетом, що на сьогодні дуже мало чесних людей або людей при владі, які роблять таким чином, щоб записи і факти, які занотовані на записах, були представлені у суді і щоб їм була дана юридична оцінка. Стосовно використання, то я не один раз наголошував, що жодним чином Мельниченко не був використаний. Тому що сам Мельниченко приймав рішення документувати злочини Кучми, він це організовував і робив. Саме документування злочинної діяльності Кучми і його оточення, а також інших людей, які приходили до Кучми у його кабінеті. У мене було єдине бажання – зупинити злочинні дії, які відбувалися в кабінеті Кучми. Я на це поклав свою долю.

Остап Дроздов:

Ми про це ще поговоримо. Я повернуся до того, з чого починався сюжет. Ви дійсно змінили країну. Фактично поступова зміна влади почалася в тому числі з оприлюднених плівок. Це неможливо переоцінити. Ми на цьому ставимо крапку, бо так воно і є.

Але важливіше не те, як починалося, а те, чим закінчилося. Власне закінчилося тим, що плівки стали – з вини Мельниченка чи ні – це вже ви прокоментуєте, політичним товаром, який політики використовують у суто своїх вузьких, політичних, суто прагматичних цілях. Як ви можете пояснити, чому так сталося, що плівки стали дискредитованими.

Микола Мельниченко:

Історія з тими фактами, які задокументовані на записах, не закінчена. Ми пройшли перший етап. Відбулася помаранчева революція, відбулася зміна керівництва держави. Наступний крок має бути такий, щоб керівництво держави взяло до уваги ті факти, які задокументовані на записах і цим фактам була дана юридична оцінка.

На превеликий жаль, цей етап ще відтягується. В тому числі і через те, що сьогоднішньому керівництву країни невигідно, щоб була дана юридична оцінка всім фактам, які є на записах.

Остап Дроздов:

Я вам більше скажу. Ваші плівки стали найбільш непотрібні якраз при помаранчевій владі. Там є голос Зінченка, Жванії, Порошенка.

Микола Мельниченко:

Мене не дуже цікавить голос Зінченка, голос Жванії, навіть голос Ющенка мене дуже мало цікавить у тому контексті, що вони особисто там вирішували. Мене турбує те, що на превеликий жаль, є намагання завалити цю тему. Сказати, що записи дискредитовані, сам Мельниченко дискредитований. Це звичайна геббелівська пропаганда, яка працює для того, щоб відволікти увагу простих людей від теми, що саме задокументовано на записах, і перевести дискусію в іншу площину. Цей етап ми пройдемо.

Остап Дроздов:

Перед тим, як журналісти почнуть задавати питання, я все-таки переуточню. Чи можете ви коротко сказати чи натякнути: ким насправді для вас є люди з теперішнього оточення президента Ющенка?

Микола Мельниченко:

Оточення у Ющенка міняється. Був Порошенко. Я критикував Порошенка за ті аморальні дії, які він вчиняв стосовно Катерини Ющенко. Я про це говорив. Оточення Ющенка якимось чином змінюється. Але повинно бути так, щоб зміни були в позитивному напрямку. І нам потрібно зробити так, щоб Ющенко сам не мінявся в негативному напрямку, що ми сьогодні бачимо. Щоб динаміка була тільки до кращого. А до кращого може бути таким чином, щоб той же Ющенко, який сьогодні є президентом, знав, що він також нестиме відповідальність за його діяльність.

Остап Дроздов:

Потенційно президент Ющенко заслуговує на покарання, якщо плівки доводять щось погане.

Микола Мельниченко:

Ющенко за тими фактами, про які я знаю, не повинен нести кримінальної відповідальності. За ту діяльність, яку він вчиняв, перебуваючи на посаді чи голови Національного банку України, чи посаді прем’єр-міністра України. Ми повинні дати юридичну оцінку. Тобто, показати ті факти, які задокументовані і дати їм оцінку. Щоб не було так, що ми говоримо, що режим Кучми злочинний, а злочинний чим? Факти будь ласка. Україні потрібно, щоб була дана не тільки політична оцінка.

І оточення Ющенка, і оточення Кучми, на превеликий жаль, воно зараз перетікає. Ті люди, які були в оточенні Кучми, ми їх зараз бачимо в оточенні Тимошенко, в оточенні Ющенка, Януковича і в інших політичних силах.

Вероніка Савченко:

Пане Миколо, ви підкреслили, що президент Віктор Ющенко не зацікавлений, щоб завершився логічний процес цих плівок. Що потрібно змінити в країні, щоб плівки були завершені, зокрема, справа Гонгадзе. Можливо, вибори президента. Чи вони щось змінять? Чи будете ви виставляти свою кандидатуру на пост президента у 2009 році?

Микола Мельниченко:

До 2009 року мені потрібно фізично дожити. І доживу чи ні – це велике запитання. Щоб керівництво країни, в тому числі Ющенко, давали не тільки обіцянки, але й виконували свої обіцянки, ми повинні питати з них. І я приїхав до Львова з проханням, щоб журналісти Львова, журналісти, які відчувають свободу у своєму серці, допомогли мені організувати прямий ефір на одному із провідних каналів України. Людям потрібно показати, що потрібно міняти, які дії потрібно зробити, що відбувалося із записами, як відбувався процес дискредитації. Якщо в суспільстві це буде боліти, тоді політики вимушені будуть доводити до логічного завершення. А людей це буде турбувати саме тоді, коли ЗМІ підніматимуть цю тему. А вони підніматимуть цю тему тоді, коли я буду у прямих ефірах і коли буде відверта розмова, досить жорстка.

Остап Дроздов:

Хочу, щоб ми підвели підсумок під таким вступом. Експерт Ігор Марков. Перед нами є людина – майор Микола Мельниченко, вже знакова постать новітньої політичної історії України. Для вас він хто?

Ігор Марков:

Дуже цікаве запитання. На нього відповісти важко, але ви самі його поставили у питанні. Він є знакова постать української історії. Я думаю, що через 50 років, через енну кількість років, коли будуть описувати цей період історії України, то обов’язково згадають про майора Мельниченка, його плівки і їхню роль у політичних процесах, які відбуваються тепер.

Інша справа – це плівки, доля самих плівок, їхня роль в українському суспільстві і те, як її можна трактувати. Я можу тут сказати як людина, яка детально відстежувала цей політичний процес із плівками Мельниченка. Актом правди все-таки стала загибель Георгія Гонгадзе і його доля. По-друге, коли ми говоримо про подальший процес, то завжди ми живемо в двох легендах – легенда подієва, поточна і легенда історична. І ці легенди насправді дуже сильно між собою відрізняються. Я скажу про легенду поточну, в якій мені доводилося тривати, здійснюючи поточну аналітику. Так, плівки Мельниченка і все, що з ними пов’язано, зокрема, в розвитку сюжету тодішнього українського процесу, сприймалася як правда. І я можу говорити, що зміст плівок – це є суспільна правда.

Інша справа, як процес розвивався пост-фактум. В що перетворилася ця правда? Після того, як плівки Мельниченка стали набутком української суспільності, вони в когнітивному плані перестали належати їхнього авторові. Вони стали належати українському суспільству. І на жаль, в тому сенсі, в тому вигляді вони не відбулися.

Микола Мельниченко:

На превеликий жаль, на сьогодні тими фактами, які задокументовані в записах, дуже багато маніпулюють. Іншими словами, нечисті руки намагаються зробити гроші на цьому, шантажуючи Кучму чи Пінчука, відбираючи у нього телеканали чи приватну власність. І в доведенні до логічного завершення цієї справи повинна бути поставлена крапка.

В той час – 2000, 2001 роках - ми всі очікували змін. Режим Кучми злочинний, його потрібно змінити. На його зміну має прийти чесна влада, яка юридично поставить всі крапки. І не тільки в мене був такий погляд, а в багатьох людей, які виходили на акцію «Україна без Кучми», «Повстань, Україно», також під час помаранчевої революції вони були переконані в тому, що це також повинно відбутися.

Поки що немає суду над Кучмою, немає розгляду суті справи плівок, тому що Кучма сьогодні є дуже багата людина і дуже багатьом політикам вигідно його шантажувати.

Остап Дроздов:

А може справа в тому, що між Ющенком і Кучмою існує пакт про ненапад і Ющенко гарантував безпеку Кучмі. Може в цьому справа?

Микола Мельниченко:

Юлія Тимошенко стверджувала, що Віктор Ющенко надавав гарантії політичної недоторканності Кучмі. І також голова комісії Григорій Омельченко публічно заявляв, що саме Ющенко надав ці гарантії. Також багатьох людей дивує, що Ющенко не вручив нагороду дітям Нані і Соломії Гонгадзе під час його перебування у вересні 2005 року в Нью-Йорку. Це також запитання є до Ющенка. Але якщо суспільство буде вимагати, то Ющенко не зможе робити так, щоб і далі надавати гарантії Кучмі. Тому що суспільство його змете. Тому що саме на цій крові – смерті Гонгадзе – Ющенко прийшов до влади. І тому має бути логічне завершення.

Воно може бути таким, що Ющенко не буде заважати притягнути Кучму до карної відповідальності. Або Ющенко буде зметений з посади президента України, що буде логічним.

Роман Онишкевич:

Який сьогодні юридичний статус ваших записів. Тобто, це речові докази чи як?

Микола Мельниченко:

Записи зараз не є речовими доказами. Є певна процедура, яка вимагає їх долучення як речових доказів. Є покази, які я надав Генеральній прокуратурі, є покази, які я надав Міністерству юстиції у США, де я чітко розповів, як я записував чи не записував. Є копії записів, які я передав у Генеральну прокуратуру України, у тимчасову слідчу комісію ВР України із вимаганням зробити юридичний механізм саме для того, щоб записи були речовим доказом. Ми чекаємо зараз того моменту, щоб записи були речовими доказами. Це відбудеться після того, як Україна погодиться на проведення міжнародної експертизи за участю міжнародних експертів, яких надасть Рада Європи. Але вже три роки при президентові Ющенку немає такої експертизи.

Роман Онишкевич:

А хто конкретно має погодитися. Прокуратура, МВС, президент? Конкретно як це має відбуватися у правовому полі?

Микола Мельниченко:

Генеральна прокуратура України має погодитися на виконання постанови ВР України від 10 лютого 2002 року. Тоді головою ВР був Іван Плющ і тоді було прописано механізм набуття записів статусу речових доказів. Також є відповідні резолюції парламентської асамблеї Ради Європи, де чітко прописано, яким шляхом потрібно йти. Тому що зараз у мене конфлікт із Генеральною прокуратурою України, зі слідчими, які у ЗМІ намагаються повернути все так, що Мельниченко саботує слідство, тому що не передає оригінали записів.

Я сьогодні говорю про те, що оригінали записів Генеральній прокуратурі не передам.

Остап Дроздов:

В таку Генеральну прокуратуру чи просто в Генеральну прокуратуру?

Микола Мельниченко:

Просто в Генеральну прокуратуру України не передам. Я наводжу факти. І Ющенко, і Тимошенко, і та сама пані Леся Гонгадзе неодноразово заявляли, що вони не довіряють цій Генеральній прокуратурі. В такому випадку, чому я повинен довіряти. Ті речові докази є «золотими», в сенсі, що з допомогою записів ми можемо повернути Україні десятки мільярдів доларів.

Остап Дроздов:

А яка вартість плівок для вас? Тобто, є певна думка, що Мельниченко торгував плівками, що Мельниченко комерціалізував, історія з Березовським і так далі. Як ви можете парирувати?

Микола Мельниченко:

Мені Березовський запропонував схему заробити мільярд доларів від Пінчука шляхом шантажування Кучми, наданням часткових показів у Генпрокуратуру і він мотивував це тим, що у зв’язку з тим, що він має вплив на Тимошенко і на Ющенка, то вони погодяться на цей шлях. Треба тільки, щоб я погодився на цей шлях і Пінчук зрозумів, що я під Березовським, а він тут Господь Бог. Я відразу офіційно звернувся до голови СБУ України на той час Турчинова, написав офіційну заяву і вимагав від нього як посадової особи, щоб він це розслідував. Турчинов сказав – не чіпай Березовського. Це була його позиція.

Остап Дроздов:

А звідки взялася заява уже покійного Литвиненка, якого зараховують у свиту Березовського. Він в інтерв’ю радіо Свобода, що Мельниченко, це було років три тому, побував у Москві, в ФСБ і відразу після того у нього з’явилися гроші і так далі. Як ви можете прокоментувати. Про покійних не можна говорити погано, але коментувати треба.

Микола Мельниченко:

Мені дуже прикро, що мій знайомий Саша Литвиненко став жертвою Березовського. І якби я погодився на ці інтриги Березовського, які полягали в тому, щоб підставити маму Гонгадзе, Ільяшкевича, я також вже був би покійником.

Вероніка Савченко:

Чи пов’язуєте ви себе з Україною, тобто чи маєте намір поновитися на роботі там, де ви працювали. І що ви для цього робите? І що заважає вам повернутися на цю роботу?

Микола Мельниченко:

Політична позиція президента Ющенка. Я звертався офіційно до Ющенка. І до начальника управління державної охорони Галетея з прохання, щоб вони відмінили незаконний наказ про моє звільнення, тому що він абсолютно незаконний. В тих умовах, коли я звільнявся, коли була крайня необхідність, мене примусили переписати рапорт і мене звільнили за статтею. І я маю всі підстави стверджувати, що я мушу бути поновлений у своїх правах.

Остап Дроздов:

А який у вас статус, хто ви є, безробітний? В Україні. Як ви живете? Цікаво людям.

Микола Мельниченко:

Я працюю в американській компанії. Я заробляю досить серйозні гроші. Компанія займається будівництвом приватних будинків і котеджів у США. В мене є друзі з України. Також у мене дружина лікар і заробляє великі суми – десятки, десятки тисяч доларів на рік.

Остап Дроздов:

У мене запитання з розряду скепсису. Люди ж розуміють, що не просто так з неба на майора Мельниченка впала ідея кілька років прослуховувати Кучму. Хто стоїть за ідеєю збирати інформацію на Кучму і половину українських політиків? Про це країна колись дізнається чи ні? Ви переконуєте, що це просто ваше відчуття громадянської відповідальності, відчуття правди. Але ж люди прагматичніші.

Микола Мельниченко:

Остапе! Коли я прийшов на службу президента України, я побачив, що там відбувається. Може для багатьох це прозвучить банально, тому що офіцерська честь, порядність на сьогодні втратили ту цінність, яка була раніше. І я приймав рішення самостійно заради того, щоб припинити злочини Кучми. І саме тому я не просто їх документував і приховував. Я приходив до людей, які могли б щось змінити. Я приходив до Марчука. І я відкритим текстом говорив, що я офіцер такий то, що я записую Кучму, що є докази злочинної діяльності. Допоможіть, будь ласка зупинити Кучму. Я приходив до Тимошенко. Тимошенко сказала, що я не зміг її переконати в тому, що Кучму потрібно відсторонити від влади. Це був 2000 рік. Турчинов мені порекомендував, щоб я звернувся до Мороза, тому що йому немає чого втрачати. Тому що тоді Юлії Тимошенко було що втрачати – посаду віце-прем’єр-міністра України. Також я звертався до Ющенка. І це той факт, який говорить, що якби хтось наді мною стояв, то хіба б я звертався до цих людей?

Остап Дроздов:

Хто б не був президентом у цій країні, вибачте на слові, навіть остання паскуда, але я от як громадянин просто внутрішньо не хочу, щоб президента моєї країни прослуховували, підслуховували і так далі. Питання такого характеру. Зрештою, згідно з Кримінальним кодексом бездіяльність з вашого боку є певною мірою злочином, як і сам злочин.

Микола Мельниченко:

У таких випадках кожна людина робить для себе вибір. Я зробив моральний вибір. Тому що якщо людина йде і дивиться, як ґвалтують дівчину, але їй потрібно перелізти через паркан, щоб насильника зігнати, і він думає, чи я буду перелазити, адже це неморально – лізти на територію приватної власності. Також та людина робить свій вибір.

Я свій вибір зробив і я переконаний в тому, що дуже багато людей, офіцерів, які давали присягу, вони в даному випадку зробили б так само.

Остап Дроздов:

Але після вас почалася мода на прослуховування. Прослуховують усіх.

Микола Мельниченко:

Повинна бути відповідальність. Якщо прослуховують конкурентів заради того, щоб мати якусь наживу від того – це одне. Прослуховують також із санкції суду. Це морально чи не морально?

Остап Дроздов:

Та в нас і без санкції прослуховують.

Микола Мельниченко:

Я вважаю, що так, це дуже погано, що довелося підслуховувати Кучму. Але іншого виходу не було. Тому що система була настільки корумпована, що по-іншому зупинити злочини Кучми не було. Я підходив до Турчинові і просив його: допоможіть законно організувати прослуховування, щоб це було морально і законно. Я не отримав жодної допомоги.

Роман Онишкевич:

Чи всі записи вже оприлюднені? Чи ви у загашниках маєте ще щось? І чи не виникнуть перед наступними виборами записи Ющенка чи Тимошенко у кабінеті Кучми?

Микола Мельниченко:

Я виступаю категорично проти, щоб записи політиками чи шахраями використовувалися для шантажу, для кон’юнктурних інтересів. На превеликий жаль, ті записи, які я передав тимчасовій слідчій комісії, вони продавалися тому самому Березовському. Я офіційно заявляю, що полковник СБУ Жир продав ті речові докази, які я дав тимчасовій слідчій комісії, Березовському, маючи особисту вигоду.

Далі. Оприлюднення деяких фактів, які я передав комісії про підслуховування посольства Туреччини, Австрії – це також було кон’юнктурно заради того, щоб заробити кошти. Я виступав і виступаю категорично проти цього. Я виступаю за те, щоб якомога швидше юридично була поставлена крапка. Я хочу, щоб ми якомога швидше розібралися із злочинами Кучми, щоб Кучма був притягнутий до кримінальної відповідальності.

Остап Дроздов:

Але ж Кучма – це вже минуле.

Микола Мельниченко:

Це не минуле. Тому що якщо ми притягнемо до кримінальної відповідальності Кучму, то ми повернемо Україні десятки мільярдів доларів. Це буде моральна сатисфакція тим людям, які постраждали особисто від Кучми. Це буде уроком для наступних керівників країни, що не можна робити злочини.

Ігор Марков:

Відверто кажучи, мені досить гірко слухати даний діалог. Мені гірко слухати слова – це вже минуло і нікого не цікавить. Такого не буває. Є питання злочину і кари. І так чи інакше, вчинені злочини ніколи не проходять безслідно. Але на жаль в цих словах є правда. І вона полягає в тому, яким чином, як живе українське суспільство. І так само друга сторона. Друга сторона – це ті докази, які наводив пан майор Мельниченко з приводу того, куди він звертався і його не слухали. З того всього випливає лише один висновок і дуже проста оцінка ситуації. Це лише ще раз виявляє, що в українському суспільстві все відбувається наліво, відбувається на грунті міжперсональних інтересів і відносин. Нічого не робиться через правовий шлях. І тут, на жаль, всі сторони, які до цього задіяні, несуть за це відповідальність. Тому що з тієї ситуації жорстко випливає, що справа записів майора Мельниченка, я кажу як політолог, а не як правник, саме в свій час, в час руху «Україна без Кучми» і наближений до цього часу історичний період, мусіли пройти весь правовий шлях. Якщо не пройшли, то перетворюються на легенду, яка, на жаль, мені так здається, функціонує у минулому часі.

Хотілося б, щоб був зроблений якийсь прорив. Але не було вчасно зроблено жорсткого правового шляху, який би подав приклад інших відносин.

Остап Дроздов:

Тут прозвучав термін про персональний рівень. Для вас персонально Ющенко це хто? Я говорю, бо пригадую цей уривок, коли він Кучмі говорить, що «я принадлежу вам». Для вас конкретно Ющенко хто?

Микола Мельниченко:

Президент України. Для мене Ющенко м’яка людина, яка в 2004 році була на тому місці, де повинна була бути. На сьогодні я переконаний, що Ющенко не на тому місці, де повинен бути. Я думаю, що на його зміну повинна прийти інша людина, для якої щось би означали честь, присяга народові України.

Остап Дроздов:

Тобто, ви Ющенка вже викреслили?

Микола Мельниченко:

На сьогодні майже так. В мене немає жодних сподівань на те, що Ющенко буде виконувати ті обіцянки, які він давав на Майдані.

Остап Дроздов:

А Юлія Тимошенко для вас хто?

Микола Мельниченко:

А вона така сама як Ющенко, як Янукович. Нема різниці між ними.

Остап Дроздов:

Різниця є для виборців. Вони, голосуючи за Юлю, голосують проти Януковича. Їх «розвели»?

Микола Мельниченко:

Так, виборців просто обманули. Як Юлія Тимошенко, як Янукович, як Ющенко виросли в кабінеті Кучми. Вони з його рук їли. Так само, як у політичну корупцію замазаний Ющенко, так само у політичну корупцію замазана Юлія Тимошенко і Янукович. Я не бачу різниці між ними.

Остап Дроздов:

А Юлія Тимошенко є проукраїнський політик, як це подається з екранів?

Микола Мельниченко:

Юлія Володимирівна може щось зробити. Може, але чи зробить? Це залежить від декількох факторів. В тому числі і від її оточення. Наприклад, Губський. Губський – це та людина, яка ініціювала висунення Кучми на третій президентський термін. Він зараз у Юлії Тимошенко. Як вона може з цим миритися?

Вероніка Савченко:

Ви намагаєтеся донести правду суспільству, якою б вона не була. Чи готове суспільство сприймати цю правду?

Микола Мельниченко:

Люди були готові сприймати правду. На превеликий жаль, зараз пішли процеси розчарування. Як на Заході, так і на Сході. Немає великої різниці. Що безробітний зі Сходу їде заробляти кошти у Москву, а безробітний із Івано-Франківська їде до Польщі. Я переконаний, що сьогодні політики винні в тому, що у людей духовне спустошення. Але ми це переживемо.

Роман Онишкевич:

А які ваші подальші плани. Ви будете займатися політикою? Чи ви будете будувати якусь свою політичну силу чи будете приставати до якихось інших політичних сил?

Микола Мельниченко:

Я не хочу бути українським політиком, бо українські політики говорять одне, а думають друге. Я приведу приклад із Ющенка. На Майдані він говорив, що ми опублікуємо список корупціонерів, а потім через місяць присилає до мене першого помічника Третьякова і каже: не чіпай Кучми, не чіпай Литвина. Яка це мораль, подвійна, потрійна?

Остап Дроздов:

Я знаю, що Третьяков вам пропонував в тому числі посади.

Микола Мельниченко:

Мені пропонувалася посада заступника голови СБУ, якщо я піду на кулуарні домовленості з помаранчевою владою. Щоб питання по Кучмі повернути таким чином, щоб переконати суспільство, що ми не можемо посадити Кучму.

Остап Дроздов:

Продовжу питання щодо вашого майбутнього. Беремо за основу те, що плівки Мельниченка не потрібні владі. Відсоток того, що це увінчається успіхом, меншає з кожним роком. Як будете далі будувати своє майбутнє?

Микола Мельниченко:

Я все одно доведу справу Кучми до логічного завершення. Все одно тим злочинам, які скоїли Кучма і його оточення, буде надана юридична оцінка. Я просто в це вірю. І якщо для цього треба буде робити надзусилля, то будемо робити надзусилля.

Вероніка Савченко:

Все, про що ви говорите, плівки – це політичний аспект. Для того, щоб впливати і змінювати цей політичний аспект, ви мусите стати політиком. Вам нікуди від цього не дітися. Тоді ви зможете відстояти свої права.

Микола Мельниченко:

Я не хотів би прив’язувати питання злочинів до політики. Є звичайний шлях. Скоєно злочини. Особливо небезпечні – проти держави, проти людей. І повинна бути юридична оцінка. І мені дуже прикро, що і при Кучмі, і при сьогоднішній владі ми повинні очікувати від політиків, щоб вони виконали те, що обіцяли.

Остап Дроздов:

Але є той самий Третьяков у свиті, ж той самий Порошенко, Губський. Ви розуміє це?

Микола Мельниченко:

Я розумію це. Але в мене нема іншого шляху. Я змушений все довести до логічного завершення.

Остап Дроздов:

Через кого теоретично може відбутися прорив?

Микола Мельниченко:

Саме тому я хочу сьогодні звернутися до людей. Мені потрібна допомога. Допоможіть мені організувати дискусії з тим самим Турчиновим, Губським, Третьяковим, Литвином, Ющенком для того, щоб ці питання задавали цим політикам.

Остап Дроздов:

Це ж нічого не дасть.

Микола Мельниченко:

Дасть. Суспільна думка таки примушує політиків виконувати обіцянки.

Остап Дроздов:

А чи не простіше заплатити за ефір, викупити час.

Микола Мельниченко:

Для цього я планую найближчим часом продати деякі записи для того, щоб заплатити власникам телеканалів.

Остап Дроздов:

Будете продавати тим, на якого є компромат?

Микола Мельниченко:

Ні. Я відкрито покажу. Це буде своєрідний аукціон. Я не бачу інших шляхів. У мене немає коштів, щоб заплатити власникам телеканалів.

Ігор Марков:

Фактично можна сказати, що майор Мельниченко володіє обсягом, інформаційним потенціалом, який характеризує практично все українське суспільство. Це для мене такий дивовижний висновок. Звідки взявся такий феномен як використання записів як політичного компромату? Тобто, цей своєрідний жанр підпільних записів саме з’явився наслідком цього. Не будемо зараз входити в те, звідки з’явилися записи, як вони використовувалися. Але в будь-якому разі, те, що після того ніхто не був покараний, не пройшло відповідної правової, юридичної процедури, натомість ми дістали такий, можна сказати, другий фантом, це використання якихось записів в цілях компромату чи піару – ще гірше, то фактично, на превеликий жаль, це відображає це коло, яке пройшов масив записів плівок Мельниченка.

Безумовно, що самі записи є дуже цінним історичним фактом. І свого часу вони відіграли колосальну роль в соціально-політичному процесі України.

Остап Дроздов:

Ми маємо буквально півхвилини. Пане майоре, маєте можливість підсумувати цю програму.

Микола Мельниченко:

Я б хотів попросити львів’ян стосовно проекту «Великі українці», який сьогодні стартує в Україні. Я переконаний у тому, що у Львові є жінка – це Леся Гонгадзе, яка заслуговує бути великою українкою. Я прошу підтримати пані Лесю у проекті «Великі українці». Вона дійсно щира велика українка. В неї свята душа.

Остап Дроздов:

Пане Миколо! Дякую, що ви прийшли на нашу програму і взяли в цій участь. Дякую всім учасникам, дякую, що ви дивилися нас. У нас сьогодні в гостях був майор Микола Мельниченко.

Наступного тижня у нас в гостях буде людина, яка два роки виконувала обов’язки мера – це Зеновій Сірик. Всього вам доброго, до побачення.



Програму підготовлено за участю Суспільно-гуманітарного консорціуму "Генеза".