КУПОЛ. Культура і Політика. КУПОЛ. Культура і Політика.
 НОВИНИ   ВИБОРИ   СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ   ІНТЕРВ'Ю   ДАЙДЖЕСТ   ГОЛОСУВАННЯ   ПРО НАС  
КуПол по-старому вперед! версія для друку вперед! в закладки! вперед!
 

НОВИНИ

Львівські політологи про відкриту фазу політичної боротьби
26.05.2008

By: 22.05.2008 р., прямий ефір 22.05-22.50, 24.05.2008 р., 15.00-15.45, повтор

Автор і ведучий програми – Остап Дроздов.   Гості програми – Ігор Танчин, політолог, журналіст, Юрій Шведа, політолог, викладач ЛНУ ім. І. Франка, Орест Друль, керівник Західної аналітичної групи.     Остап Дроздов:   Добрий вечір! Вас вітає 12 канал. Наскільки я знаю, сьогодні на Євробаченні Ані Лорак виступає під четвертим номером. Я так розумію, що якраз виступає в ці хвилини, або вже виступила.



У кожному разі я б не радив вам хвилюватися: у фінал вона потрапить і подивитесь на неї в суботу. Натомість наступні 45 хвилин я вам пропоную зі спокійною душею присвятити програмі „Прямим текстом”. Мене звати Остап Дроздов. Сьогодні ми будемо говорити про те, про що всі говорять і що всі бачать. Ми бачимо відкриту фазу прямої політичної боротьби. Востаннє такі градуси були десь чотири роки тому, коли проти поганого Кучми боролися хороші демократи. Тепер маємо іншу ситуацію. У нас хороші демократи ні з ким поганим не борються, а борються між собою.

Як і минулого тижня, а як ви пам’ятаєте, у нас в гостях був герой України Левко Лук’яненко, ми не будемо давати слово політикам. Ми будемо давати слово людям, які політику аналізують і які є експертами. Це є політологи. Ми з ними будемо говорити прямим текстом про те, що відбувається, чому відбувається і чим це може закінчитися.

У нас сьогодні в гостях політолог і водночас журналіст Ігор Танчин, політолог, доцент ЛНУ ім. І. Франка Юрій Шведа, керівник Західної аналітичної групи Орест Друль.

Ми вирішили дати слово львів’янам. До них ми вийшли з дуже простим запитанням – що ви можете сказати про війну між Ющенком і Тимошенко. Одна із відповідей була такою: «Це не війна. Це звичайна суперечка у владі, яка потрібна для кожної влади, щоб вона розвивалась. Якщо вони помиряться, то буде все добре, а не помиряться, то хтось із них піде у яму».

Сьогодні ми з вашою допомогою з’ясуємо, хто піде в яму? З цього і почнемо. Ми маємо відкрите протистояння, можемо назвати це війною, це як на мене гарне слово по-журналістськи. Ваш коментар, хто з них піде в яму?

Ігор Танчин:

Таке відразу питання ребром. По-перше, звичайно не хотілося б, щоб в такий спосіб були вирішені суперечки. Мені здається, що причиною, що настільки загострилася ситуація в нашій владі, є те, що в нас йде нерівномірний розподіл призів боротьби за владу. Тобто, скажімо так. У нас надзвичайно високі повноваження зосереджені у центрі. А відтак ті, хто захопить владу у центрі, отримають величезні можливості спливу на розподіл економічних ресурсів. Вони в Україні фактично заробляють гроші, а самі живуть фактично в Європі. І для них Україна цікава передусім як полігон. Можливо, я трохи перебільшую. Не можна про всіх сказати, що вони таким чином усвідомлюють себе в Україні. Але тут варто згадати слова Грушевського про те, що в Україні до влади завжди приходять ті, кому сама Україна не є цікавою. І якщо ми бачимо, що постійно йде суперечка в верхах, незалежно від того, якими персоналіями представлені ті верхи, то, очевидно, справа вже не в конкретних особах, а справа в системі. І мені здається, що було б доречно здійснити парозподіл владних повноважень на користь місцевих громад. І це би дозволило не концентрувати всю владу у верхах. І таким чином вона була б менш привабливою в боротьбі за владу. Це не була б гра з нульовим результатом для одного з них.

Юрій Шведа:

Політика – це завжди певне шоу. Це справді має місце. Політика – це завжди певна конкуренція і певна боротьба і це нормальне явище. Проблема лише полягає в тому, що з приводу чого відбувається ця конкуренція – це змагання і, врешті-решт боротьба. Якщо в нормальних європейських державах боротьба йде навколо певних програм, стратегій розвитку держави, то в нас в основному це боротьба за посади і за владу. Тобто, це не боротьба навколо перспектив розвитку держави, а банальна боротьба за місце у владі і за ті чи інші функції і владні повноваження, які дають доступ в першу чергу до матеріальних ресурсів.

Другий момент, який відрізняє Україну від європейських держав, це боротьба, яка ведеться між правлячою більшістю і опозицією. На сьогодні це незрозуміло ні для громадян України, тим паче не зрозуміло за кордоном, що основна боротьба триває між тими політичними силами, які декларують себе як союзники. Як ті сили, які отримали повноваження, які начебто не мають між собою ніяких стратегічних суперечностей: боротьба ведеться між силами, які є у владі. Для України таке явище є якимось нововведенням.

І знову ж таки, якими методами ведеться ця боротьба. Для мене абсолютно незрозуміло: на сьогодні є протиріччя, є суперечності, ніхто цього не заперечує і не відкидає. Ясна річ, кожна політична сила, кожен політик мають якісь свої підходи, своє баченні і так далі. Але якщо ми декларуємо, що ми є політичною командою, що ми маємо спільність стратегічних інтересів, то очевидно ті чи інші непорозуміння і труднощі можна долати шляхом якогось взаємного пошуку консенсусу. На сьогодні те, що відбувається в українському політикумі, просто викликає сміх в громадян. Спілкування через листи один до одного, спілкування через своїх клерків, спілкування через виступи в ЗМІ – це мова йде про спілкування людей, обділених найвищими атрибутами влади. І від їхнього порозуміння і їхньої готовності працювати спільно залежить доля держави. І очевидно, що верх беруть певні індивідуальні, особисті політичні амбіції над інтересами держави. На жаль, держава і народ у цьому протистоянні тільки зазнають втрат.

І те, що ми бачимо – лише невеличка вершина айсберга того, що відбувається насправді.

Орест Друль:

Ці слова львів’янина, який сказав, що один із них піде в яму, – це репрезентує цю модель, яка домінує в нас в країні. Тобто, якщо сперечаються двоє, то результатом буде не істина. А перемога одного із них. І повна поразка іншого.

Проблема, як мені здається, якраз полягає в тому, що система влади, яка базується на цьому менталітеті, вибудувана так, що вона є пірамідальна, тобто, на вершині може бути лише одна особа. Політика. За європейськими канонами – це мистецтво домовлятися, це мистецтво компромісу. В нас цього і близько не видно. Це з одного боку. З іншого боку, людей зараз найбільше дратує те, що поки батьки сваряться – хата не метена.

Я розділяю таку позицію, що це не є так трагічно. Перед інстинктом самозбереження політики завжди вміють об’єднуватися і досягати компромісу. Але цей процес досягнення дійсно має бути перед небезпекою повного знищення, якісь слабші стимули не діють на цих політиків.

Остап Дроздов:

У мене питання до пана Юрія Шведи. Ви сказали про те, що вас дивує, чому боротьба відбувається між своїми. В такій ще Україні кумівській, 2004 рік було зрозуміло, що мусіли табором йти, пізніше помаранчевим табором, знести цю стіну, яка була і все. В даному випадку, у нас уже була модель, коли прем’єром був Янукович інший, президентом був Ющенко інший. І такого не було. Чому саме зараз, коли президентом і прем’єром є не інші, а свої. Тобто, нам демократія подарувала з’їдання самих себе.


Юрій Шведа:

На сьогодні назватись демократом – це не означає ще ним бути. Бо, за великим рахунком, демократія передбачає певний спосіб мислення, певний менталітет. Я вже не говорю про певну процедуру підходу до тих чи інших питань, вирішення тих чи інших питань. Власне, в основі демократії лежить в першу чергу принцип певної толерантності і принцип врахування тих чи інших точок зору розв’язання через демократичні процедури, узгодження і так далі проблем і конфліктів, які завжди мають місце в суспільстві.

Остап Дроздов:

Тобто, оці демократичні сили, які себе назвали демократичними, які свою коаліцію назвали демократичною насправді…

Юрій Шведа:

Насправді на них лежить тавро попереднього режиму, вони вихідці з попереднього режиму. І, звичайно, оті родинні плями тоталітарного минулого, вони несуть і примножуються далі. Тобто, на сьогодні це підходи, які абсолютно не притаманні сугубо демократичній політичній силі.

І другий момент. На сьогодні насправді таке протистояння є певною мірою вигідне політичним силам. Очевидно, якщо постало би питання, що не було б цього протистояння, тих проблем, які виносяться на загальне обговорення, потрібно було б вирішувати просто банальні речі, які пов’язані з економікою, з бюджетом і так далі. А очевидно, що саме політичні сили не є сильними в цих питаннях. Для того. щоб підтримати свій рейтинг популярності, значною мірою виходять на такі проблеми – той сякий, а той такий, ми відповідаємо Майдану, а ті зрадили Майдан. На суд громадськості виноситься обговорення тих проблем і тих позицій, в яких вони сильні.

Остап Дроздов:

У нас вже в такій новітній історії, тобто постмайданівській, було два випадки, коли на вершині влади були Ющенко-Янукович, тобто з різних таборів, і Ющенко-Тимошенко. Не було ніяких проблем, коли був Ющенко + Янукович. Ми маємо зробити для себе такі узагальнюючі висновки, що Ющенку співіснувати з Януковичем легше, ніж співіснувати з Юлією Тимошенко?

Орест Друль:

Не було проблем, коли Ющенко був з Януковичем тільки в той момент, коли Янукович чітко визнав верхність Ющенка як начальника свого, якщо говорити простими речами. Як тільки він почав вислизати і вибудовувати свою піраміду, це заява в Брюсселі про те, що Україна  не йде в НАТО і так далі, все, система зруйнувалася. І почалося протистояння. В тому числі, пригадуєте, об’єднання БЮТ і Регіонів в голосуванні за Кабмін і так далі. Тобто, обидві сторони хотіли вибудувати свою піраміду.

Не було б проблем в нашій політичній системі, якщо була б вибудувана піраміда, і всі гравці змирилися з тою роллю, яка в тій піраміді відведена. Але тоді б це не була демократія. І нічого подібного не було б на європейську схему управління в країні. В тому і полягає амбівалентність ситуації. Якщо з одного боку прагнеться іншого, але це інше будується тими методами, які знаємо. Якщо методів не знаємо, то йдемо квазітоталітарними методами до побудови демократії. В народі також побутує така думка: давайте зараз демократію відкладемо трошки вбік на півроку, чітко всіх бандитів посадимо і тоді на оновленій землі побудуємо гарну демократичну владу. Так не буває. Ми не можемо грати з чистого листа, ми завжди мусимо мати на увазі, що до тієї ситуації дійшли з якимось історичним розвитком. І це минуле сидить в нас.

Остап Дроздов:

В дуже народному розумінні так виглядає, що знову ж таки Янукович може бути ліпший для Ющенка, ніж Тимошенко.

Ігор Танчин:

Давайте розберемося, хто свої, хто не свої. Є такий жарт що фактично між Ющенком і Тимошенко немає жодних відмінностей, їх розділяє тільки земельне питання: хто кого закопає. Це до теми про яму.

Я не погоджуся з вами, що у Ющенка з Януковичем не було якихось суперечок. Зрештою, якби не було суперечок, не була б розпущена Верховна Рада. І не було б підстав для позачергових виборів. Але основна причина не в тому, що є суперечки, а основна причина в тому, що ці суперечки виникають на міжособистісному ґрунті. На жаль, ні Ющенко, ні Тимошенко, ні Янукович не представляють якусь ідеологічно визначену конкретну політичну силу із зрозумілими принципами. А є тільки певні кліки людей, які орієнтуються на певного вождя. І тому я абсолютно не виключаю такого варіанту, що персонально, особистісно Ющенку комфортніше спілкуватися з Януковичем, ніж з Тимошенко. Але справа в тому. що в політиці персоналії не повинні відігравати такої важливої ролі, як вони відіграють. Справа в тому, що якщо суспільство є структурованим, коли в суспільстві є справді ідеологічні сили, тоді персоналії відходять на задній план, і вони змушені діяти в рамках, зазначених в їхніх програмних засадах і тоді ми вже фактично не залежимо від настрою тих чи тих людей. А в даному випадку ми якраз дуже залежні від настрою конкретних осіб. І це є дуже погано.

Орест Друль:

Справа в тому, що в західній політичній культурі прийнято бути толерантним до партнера, незважаючи на його переконання. Ця толерантність не переноситься на ідеологічні принципи. Тобто, це нетерпимість до зла, якщо ви вважаєте, що партнер є носій цього зла, і толерантність до партнера. У нас робиться навпаки. У нас повна толерантність йде до тієї ідеології, яка декларується. І разом з тим нетолерантність до особи, яка представляє цю ідеологію. В народі це сприймається к особистісна сварка. Це принижує обох, хто свариться. Я думаю, що на світоглядному рівні три різні світогляди представлені в тій трійці, яка зараз є основною в українській політиці.

Але ми не суємо дискусії, ми чуємо дрібні поколювання один одного на рівні «сам дурак».

Остап Дроздов:

Сформулюйте сценарії, чим все це могло б скінчитися. Варіанти розвитку подій.

Юрій Шведа:

Те, що відбувається в верхах і те, що відбувається в політиці, пересічні люди якось дистанціюються від того. Люди говорять, ви собі там боріться, а це нас не стосується. А це є велика проблема українського політикуму, становлення громадянського суспільства, що політика ніби відділена від людей. Є свої проблеми, свої інтриги, які хвилюють і збурюють суспільство, воно живе своїм життям і за великим рахунком, оті проблеми, які хвилюють перший осіб політикуму, вони далекі для пересічного громадянина.

Але з іншого боку, ці проблеми все ж таки хвилюють людей і не можуть не хвилювати, бо люди розуміють, що від того, якою на сьогодні є політика, залежить і доля України в широкому розумінні, і його особистий добробут. Так от проблема полягає в тому, що можливо ті сварки дрібні, які відбуваються, можна було б назвати, що вони незначні, персоніфіковані, якась особиста неприязнь, якби не ті наслідки, які вони несуть за собою – політичні, економічні і міжнародні. По-перше, світ на Україну дивиться з абсолютним нерозумінням того, що тут відбувається, хто кому перейшов дорогу і чим це закінчиться. Звичайно, економічна ситуація є непростою. Для того, аби певним чином її вирівняти, піднести до якихось нових стандартів якість життя, потрібна певна консолідована позиція влади. Потрібна влада, яка в основі своєї діяльності ставить національні інтереси.

Ігор Танчин:

Мені здається, що сценарії в нашій країні розвиваються від формули «ситуація серйозна, але небезнадійна» до «ситуація безнадійна, але несерйозна». У нас раніше ситуація була дуже серйозна, я маю на увазі при Кучмі, але все-таки вона була небезнадійна, тому що ми бачили, що вихід з цієї ситуації знайшовся. Тепер, чим далі в ліс, тим ситуація все гірше і гірше. Тим ситуація заходить в глухіший кут. І розв’язок може бути найрізноманітніший. Починаючи від того, що поки помаранчеві вожді чубляться – виграє хтось третій – я не називаю прізвище Янукович, хоча найвірогідніше, що саме він може скористатися з такої ситуації, до того, що все-таки ситуація буде розвиватися далі в подібній динаміці, як вона мала місце ще місяць-другий тому. І тоді виграє той, хто просто сильніший за своїми особистісними рисами. Ви розумієте, що я маю на увазі Юлію Тимошенко, бо в неї очі блищать, на відміну від двох її опонентів, які зараз є.  Тому що, якщо не діють системні механізми, тоді роль лідера зростає багатократно. І тоді блиск в очах має значення.

Орест Друль:

Дуже добру формулу запропонував нам Буняк під час своєї виборчої кампанії – все буде добре. Я б це підтвердив. На чому базується мій оптимізм? На тому, що розвивається суспільство. І суспільство, яке було за Кучми, чи перед Кучмою і суспільство теперішнє – це зовсім різні речі. Власне, це суспільство якимось чином вже впливає на лідерів і лідери змушені будуть домовлятися. Нікуди вони не дінуться. Чому львів’яни так спокійно до того ставляться? Тому що вони бачать, що є помаранчева більшість. І стабільна більшість у суспільстві. І ця більшість прогресує. З кожними виборами все більше та помаранчева, хоча вона вже не зовсім помаранчева, все більше відсувається на схід. І відповідно, вже в межах самої помаранчевої більшості – хто візьме владу – не суть важливо. Суть важливо – щоб інші сили не прийшли і не було повороту назад.

Ігор Танчин:

 Я б не погодився, що є помаранчева більшість. Все-таки у нас країна розділена на приблизно дві рівні частини. Аргументи. Візьміть, будь ласка, на попередніх виборах: як тільки Мороз відійшов, більшість опинилася не в помаранчевих, а в синьо-білих. Позачергові вибори: помаранчеві отримали більшість тільки через виборчий бар’єр. Дві наступні політичні сили, які не дійшли до цього трипроцентного бар’єру, це були СПУ і ПСПУ. Тобто, якби бар’єру не було, то виявилося б, що у нас більшість голосів віддано за синіх. Я до того, що ситуація, коли є гарантована помаранчева більшість – я б так не казав. Десь приблизно дві рівні частини.

Орест Друль:

Давайте розрізнимо дві різні речі. Перш річ – ситуація, яка є насправді. Друга річ – як львів’яни, зокрема, сприймають цю ситуацію. Ми, які занурилися в той процес, хвилюємось, тривожимось, як все буде, а на загал немає того відчуття тривоги.

Ігор Танчин:

Може, але я б підкреслив, що ситуація безнадійна, але несерйозна. Тобто, люди вже перестали звертати увагу на всі ці штуки. Надіються на Божу волю.

Юрій Шведа:

Може, швидше, ми видаємо бажане за дійсне. Тому що, якщо оцінювати ситуацію, про яку ми говорили, моделювали – періоду кумівського режиму і нинішню ситуацію, то певною мірою з точки зору суспільної свідомості для тих сил, які боролися за щось краще для України, попередня ситуація, як це не звучить парадоксально, була б кращою. Було зло, уособлене Кучмою, було з чим боротися, люди консолідувалися навколо помаранчевих сил для того, щоб завоювати краще майбутнє. Потім це краще майбутнє прийшло. Але виявилося, що вона мало чим відрізняється від попереднього. З’явилася певна апатія, певне розчарування. Є ще один момент. Великий кредит довіри був все-таки тим помаранчевим політичним силам.

Якщо ми говоримо про перспективи, то я б не був таким оптимістом з приводу тих політичних сил. Я оптиміст в якій частині? Звичайно, все, що відбувається, воно відбувається до кращого і я не думаю, що нас чекають якісь дуже глибокі потрясіння, перед яким суспільство і політикум тверезіють і приходять в якісь певні норми. І починають вирішувати ці проблеми. Проблема в іншому. Проблема в тому, що втрачаються можливості розвитку. 16 років Україна існує як незалежна держава. Для прогресу держави це є великий проміжок часу. Якщо ми подивимось на сусідні держави в ста кілометрах від нас, то цей час був використаний для повного розвитку, для прогресу.

Остап Дроздов:

Я, як львів’янин для себе розумію, що Україна наполовину складається з проукраїнських сил і з не проукраїнських, або антиукраїнських. І ментально, і культурно, і світоглядно. В межах проукраїнських сил відбувається просто гризня. Вона набрала вже публічних, непристойних форм. Що це у нас за країна така?

Орест Друль:

Це країна з цивілізаційним поглядом. Відомі речі, що через Україну проходить поділ на Європу і Азію. І це не є лінія, проведена по Дніпру чи по Збручу. Ця лінія проходить в головах кожного з нас. Ми живемо в цій амбівалентності. І цій амбівалентності відповідає феномен Ющенка. З одного боку, він є людиною прозахідною, навіть європейською. А з другого боку, він є дуже візантійською людиною, що стосується організації політичної системи і того ідеалу, до якого він прагне. І ті речі в нього борються, і час від часу одна сторона виходять назовні або інша сторона.

Остап Дроздов:

Фактично маємо такий перерозподіл. Якщо ми досі мали якийсь такий, умовно кажучи поділ на якуновичів і неянуковичів, то зараз пере форматування політичної реальності відбулося на трьох. Є Ющенко як певний прозахідний, Янукович як проросійський, Тимошенко – внутрішньо український подразник для обох. Мене цікавить, чи ви бачите таке суттєве концептуальне переформатування політики навколо?

Орест Друль:

Я б оце українське і антиукраїнське трошки переформатував в інших виразах. Тобто, проросійське і антиросійське. Є певна якась середина, яка туди чи туди схиляється. І проблема якраз полягає в тому, що з динамікою політичних процесів, з історичним розвитком йде зменшення частки проросійських сил в Україні. Якщо беремо чисто таку лінійну схему, то починається боротьба на цій частині більше, тому що хто здомінує більшість, той здомінує всю країну. І через те починається боротьба між двома гілками помаранчевих на тому, хто здомінує цю помаранчеву частину. Іншими словами, йде боротьба за виграш президентських виборів у першому турі. Хто виграє з помаранчевих у першому турі, той мав би більше шансів виграти і в другому турі. Через то йде зараз така активна боротьба між цими проукраїнськими силами. В лапки, звичайно, ті речі треба взяти. Тому що Янукович також вважає себе українським політиком. Просто в нього інше бачення України.

Юрій Шведа:

Як і ті виборці, які голосують за нього, теж себе вважають українцями. Але я хотів би сказати щодо цього поділу. Справді, цей поділ, на даль, існує в українському політикумі. Справді, політичні сили намагаються на ньому вибудовувати свою стратегію, виборчу кампанію, штучно підігріваючи його. Але мені здається, що, і це якраз проблема українського політикуму, України в цілому, що вона не вибудувала якоїсь стратегії, яка б дала можливість об’єднати всіх мешканців України навколо якихось інших цінностей. Не цінностей, скажімо «схід-захід» чи «російська мова-українська вишиванка», а запропонувати якусь стратегію, яка могла б об’єднати всіх на основі якихось інших пріоритетів, ніж на національних. На жаль, такого українського міфу, такої української ідеї не було випродуковано на сьогодні. Можливо саме через це ми знаходимося в тій ситуації, кожен раз вишукуючи на  того чи іншого лідера, на ту чи іншу політичну силу, чи є вона більш патріотичною, чи менш патріотичною.

Орест Друль:

Була така ідея – Полуботка. Але вона виявилася дуже віртуальною.

Юрій Шведа:

Зрештою, є прагматична ідея про те, що ми всі хочемо жити, незалежно від Донбасу чи Галичини, в нормальній державі, де виконуються закони, в якій безпечно жити, в якій комфортно жити. І ця ідея заслуговує на увагу.

Остап Дроздов:

Маєте можливість кожен якось зрезюмувати свої думки, розставити певні акценти. Говоримо сьогодні про протистояння, про те, чим воно може закінчитися.

Ігор Танчин:

Продовжу думку, яку говорив раніше, щодо того, ось це протистояння, яке в нас є, воно шкідливе насамперед тому, що особистісні амбіції рвуть країну на шматки. І коли ми говоримо про те, що наша країна розділена, ми повинні акуратніше формулювати цю точку зору. Вона є різна, але не розділена. Не можна говорити, що в нас є проукраїнські чи патріотичні політики і проросійські політики. Я так вважаю, що в середовищі Партії регіонів патріотичних політиків аж ніяк не менше, ніж, скажімо в «Нашій Україні». Тут є питання ідентичності. Доти, доки йдуть чвари між особистостями, ми не маємо можливості зосередитися на якихось консолідуючих факторах.

Подивіться російське телебачення, яке майже в кожного є, подивіться на ті серіали. Які пропагують сили російської армії, російську історію і так далі. Або як це було за Радянського союзу: вороги злі, російські офіцери – чудові. В нас вся сила пропаганди йде на те, щоб облити брудом свого ж таки соратника, опонента з іншої партії. Або своєї ж партії.

Юрій Шведа:

Я хочу сказати і звернутися до людей про те, що політика не є річ відсторонена від кожного з нас і що, подобається нам це чи ні, ми не можемо бути відсторонені від політики. Зрештою, політики є такими, якими ми самі дозволяємо їм бути. І тому звичайно, значною мірою нинішня українська політика визначається тим станом, у якому знаходиться суспільство і стан суспільної свідомості. На жаль, ця суспільна свідомість є свідомістю посттоталітарною і оці родимі плями тоталітаризму діють і сьогодні. Ми говорили, що ворога, який не здається, потрібно знищувати. За великим рахунком, я завжди собі згадував статтю, яку свого часу відомий український вчений В’ячеслав Липинський написав «Хам і Яфет». Хамове начало – це деструктивне начало, а Яфет, яфетичне начало – творче, будівниче начало. Він писав, що в кожному суспільстві є боротьба оцих двох начал. В нормальному суспільстві теж існує хамове начало, але воно знає своє місце, воно не вилазить і не показує свого «мурло». В такому суспільстві переважає яфетичне начало. Липинський писав, що проблема України полягає не в тому, що тут є хамове начало, проблема в тому, що це хамове начало домінує над яфетичним. До того часу, поки всі ми, можливо навіть з найкращих побуджень, підігрівати оце хамове начало, доти ми будемо жити в тій державі, в якій ми живемо.

Остап Дроздов:

Зразу собі провів паралелі, хто в нас хам.

Орест Друль:

Трохи сумно з того всього, про що ми говоримо, і що відбувається. Близько місяця тому був Бухарестський самміт і засяяла надія, що дійсно можна зробити ривок і до грудня вийти на точку неповернення. Тобто, ввійти на той шлях, з якого вже немає дороги до Євразії. І буквально наступного тижня було вкинуто протистояння. Секретаріат президента вкинув свій проект Конституції, БЮТ вийшов зі своїм. І зараз про НАТО, про те випробовування, яке буде чекати на нас в грудні, вже навіть ніхто не говорить. Я не сумніваюсь, що ми про це згадаємо десь під кінець листопада і почнемо щось терміново робити.  І це ще один аспект оцього євразійського суспільства, суспільства авралів, яке не може працювати планово, а робить тільки тоді, коли вже край.

Насправді ментальна різниця в українському суспільстві не є віртуальною. Вона дійсно існує. І не треба її заперечувати, а треба осмислити і зрозуміти, як з нею жити. Якщо ми це осмислимо і включимо цю різницю в побудову  суспільної організації України, то я думаю, що ми пройдемо точку неповернення.

Остап Дроздов:

Ми сьогодні осмислювали політичні баталії в Україні. Дякую за участь в передачі. До побачення. Всього доброго.



Назад до списку

17:24 ( 6.04.2020)
Пострілом у голову в Миколаєві поранили авторитета "Мультика"

14:51 ( 6.04.2020)
У Києві склали протоколи на двох людей у парку: один був без маски, інший без паспорта

12:39 ( 6.04.2020)
У Києво-Печерській Лаврі четверо хворих на COVID-19

11:14 ( 6.04.2020)
Помер священник, який хворів на COVID-19 на Тернопільщині

22:57 ( 5.04.2020)
В Україні на COVID-19 захворіло вже 1300 осіб (+83), 37 померло

no news in this list.

no news in this list.

Продається домен
правда.укр

Ідеально підходить для новинного сайта, чи інтернет-газети.
Вартість домена - 2500 USD

Контактна інформація
cu_pol@yahoo.com

15:39 (30.03.2020)
Рада ухвалила антикризовий закон: що він передбачає

13:38 (22.03.2020)
Поліція перевірятиме ізоляцію всіх, хто повертається з-за кордону

09:49 (16.03.2020)
У Британії очікують, що епідемія коронавірусу триватиме до 2021 року, захворіють 7,9 млн британців

14:20 (14.03.2020)
Аваков пообіцяв жорсткіші обмеження і кримінальну відповідальність через коронавірус

18:31 (31.03.2020)
Єрмак розповів про майбутнє консультативної ради з представниками ОРДЛО

Lolitastad Stockholm, Sweden Flyttstädning i Stockholm - Städhjälp från Lolita Städ We are cleaning company located in the Stockholm city, Sweden

no news in this list.

no news in this list.

22:25 ( 5.04.2020)
Протокол лікування COVID-19 доповнять новими препаратами

18:57 ( 5.04.2020)
МВФ готовий задіяти весь свій резервний фонд для допомоги країнам

10:42 ( 5.04.2020)
Хворих на COVID-19 в Україні вже 1251 особа

23:47 ( 4.04.2020)
При в'їзді до Києва і в магазинах примусово мірятимуть температуру

20:16 ( 4.04.2020)
У Чорнобильській зоні горить ліс, залучили авіацію

Блок статей, Каталог статтей

18:04 (26.03.2020)
Як Кабмін пропонує Раді "порізати" фінансування міністерств: список

09:51 (24.03.2020)
Новий міністр економіки оновив декларацію: 13 мільйонів зарплати і рахунки в США та Україні

10:06 (22.03.2020)
Кабмін підтримав продовження контракту з Коболєвим на 4 роки

10:40 (19.03.2020)
Ціни на нафту відновлюються після обвалу напередодні

Центр політичних досліджень. Суспільно-гуманітарний консорціум «Ґенеза».
© 2004. КуПол (Культура і Політика). Всі права застережено.
© 2004. Розробка WebКузня