Прем”єр добре зіграв і на соціальних гаслах, які завжди використовували комуністи. Саме він підняв пенсії пенсіонерам, значна частина яких зазвичай голосувала за комуністів, він пообіцяв безкоштовні машини інвалідам, він запевняє у своїй здатності втримати ціни. І в цій ситуації, коли Янукович воював за голоси комуністів, лідер комуністів воював проти Ющенка...

Одна з головних причин поразки Симоненко – його стратегія критики саме прозахідного Ющенка. Хоча б тому, що критикуючи опозиційного кандидата, Симоненко практично не чіпав кандидата від влади, чим перекреслив будь-які сподівання на голоси протестного електорату. Взагалі, Симоненко практично зрадив Компартію, яка завжди позиціонувала себе як єдину справжню опозицію. І, очевидно, прихильникам Компартії досить дивно було спостерігати, як лідер “найопозиційнішої сили” не критикує владу, а весь свій гнів зосереджує на іншому кандидату, який протистоїть владі. Ще одна помилка штабу Симоненка – сам стиль ведення кампанії. Його агітпродукція, відео ролики, стиль спілкування з виборцями – це все безнадійно застаріло. Заставка з програми “Врємя” та червоні айстри можуть викликати ностальгію не більше ніж у 5% виборців, інші вже просто відвикли від такої традиційної радянської атрибутики.

На цих виборах далася взнаки і багаторічна відстороненість комуністів від влади. Українські комуністи можуть повторити долю російського “Яблука”, яке зосереджувалося на роботі виключно в парламенті, після чого навіть не змогло виграти парламентські вибори. Тепер на наступних парламентських виборах в Україні, до яких залишається якихось півтора року, влада зможе легко скористатися комуністичним електоратом, на який вже зараз серйозно розраховує партія Регіонів. У цієї партії достатньо амбіцій для того, аби стати серйозною парламентською силою і достатньо ресурсів, аби переконати комуністичний електорат у тому, що саме регіонали більше відповідають його сподіванням.

І ще один об”єктивний фактор: комуністичний електорат - це переважно літні люди, які мають ностальгію за радянським минулим. І чисельність цієї категорії людей щороку зменшується. По суті, після цих виборів, комуністи ризикують опинитися на маргінесі політичного життя. Оскільки у свідомості виборців навряд чи може вважатися серйозною політична сила, лідер якої набирає у чотири рази менше, ніж його партія і опиняється на четвертому (!) місці, пропустивши вперед не лише кандидата від правої опозиції та від влади, але й лідера соціалістів, який на парламентських виборах мав утричі нижчий рейтинг. Очевидно, що маючи інформацію про такий можливий результат виборів, єдиним шляхом для Симоненка було зняття своєї кандидатури та оголошення виборів фальсифікованими ще до дня голосування. Однак, Петро Симоненко цього не зробив і вирішив йти до кінця, який тепер може стати й кінцем його політичної кар”єри.

Тепер Симоненку, проти якого у партії вже давно назріває потужна опозиція, буде дуже складно залишитися на посаді першого секретаря КПУ. Тим паче, що в середовищі комуністів є багато бажаючих зайняти цю посаду. Провал виборів може коштувати партійної кар”єри й багатьом одно партійцям Симоненка, які займали керівні пости у його штабі. Перед парламентськими виборами КПУ має провести не тільки ревізію свого керівництва, але й серйозно подумати про свої перспективи у новій політичній реальності, Головне питання зараз, чи зможе ця достатньо консервативна політична сила мобілізуватися та змінити свою тактику і свій стиль. Однак, зараз головне питання, яке стоїть перед комуністами – кого підтримати у другому турі. Вони обіцяють визначитися 4 листопада, однак, найімовірніше, що партія утримається від прямих закликів до своїх прихильників щодо підтримки обох кандидатів. З ідейних міркувань, КПУ не може підтримати Ющенка відкрито, як і не може підтримати кандидата від влади, хоча гасла Януковича досить близькі комуністам. Єдине, що залишається комуністам у цій ситуації, агітувати своїх прихильників голосувати проти обох кандидатів. І така нечітка позиція призведе до чергового “розмивання” комуністичного електорату, частина якого “меншим із двух зол” вибере або лідера опозиції, або проросійського кандидата від влади.

Після закінчення президентських виборів, перед комуністами постане і питання про створення серйозної коаліції з соціалістами, адже КПУ може реально опинитися навіть поза парламентом за півтора роки. І тепер вже комуністи будуть зацікавлені у такому союзі “лівих” більше, аніж соціалісти, які першими почали перемовини про створення коаліції. Все це зараз для КПУ питання не просто виборчої тактики, це питання політичного виживання. І від того, чи знайдуть комуністи на них відповідь, залежить, чи взагалі залишиться така партія в Україні після наступних парламентських виборів.